boga4: (Malevich)
[personal profile] boga4

Цей пост присвячується Паші Сивоконю, з яким ми були друзями більшу половину мого життя.




Буває в мене таке: розповідаю якісь історії, потім обіцяю людям щось зробити, кудись повезти, щось організувати. В той момент здається, що я ж все можу. А потім на мене традиційно нападає похуїзм, лінощі чи розуміння розміру потрібних зусиль для виконання обіцянки, і я просто забиваю.

Багато хто, мабуть, вважає мене через це мудаком, інфантильним персонажем і взагалі людиною, в якої слово розходиться з ділом.

От, скажімо, розповідав я друзям про перший свій похід нелегально в Чорнобильську зону.

А друг візьми і запитай: а ти можеш попросити цих людей, з якими ходив, піти туди в квітні за компанію, вони ж досвідчені. Витрати на дорогу і на продукти компенсую, каже. За рахунок роботи (зібрався писати статтю про чорнобильських сталкерів). А я, звісно, відповідаю: та за нєхуй!

Потім, звісно, ніхто нічого не організував. А я візьми і зморозни: так я сам тебе зводжу, хулі тут такого, був же і все пам”ятаю, навіть трек в GPS записав. До нас жоден мент не причіпиться, жоден корогодський ведмідь і жодна радіоактивна частинка.


Все було б добре, але мій друг - це Паша Вождь, і ми знайомі ще із ліцею, де були однокласниками. Отже, Вождь чудово знає всі мої відмазки і просто так від мене не відчепиться. Десь з десятого нагадування я беру контакти довіреного таксиста і домовляюсь з ним про заброску до межі Зони. Кажу Вождеві, що все ок, і він отримує на своїй роботі відрядження і гроші на “добові”.

Зустрічаємось ввечері на Мінській, у кожного зібраний наплечник.  Я розумію, що мене всього теліпає від адреналіну і відчуття якоїсь лажі. Я зібрався йти туди, не знаю куди і вести людину, яка взагалі там жодного разу не була. Якщо станеться якийсь запал, чи просто я зганьблюсь повним незнанням маршруту і відсутністю навиків провідника, то Вождь мене ще безліч років буде задовбувати цією історією, тролити і обзивати нехорошими словами. Друзі, вони такі.

Купуємо продукти і чекаємо нашого перевізника. А той …. не приїжджає. Телефонує і каже, що загубив ключі від машини. Хух, а може ми нікуди не поїдемо? - думаю я. Через 2 години наш таксист вирішує проблему. Він винаймає свого сусіда з Газеллю, пообіцявши йому ті ж гроші, які отримає від нас. Договір субпідряду, при якому чувак нічого абсолютно не отримує, зате зберігає репутацію. Я згадую інші курйози, котрі ставались з ним - порівняно із ДТП, коли його машина врізалась в лося на нічній дорозі, загублені ключі звучать якось лайтово. :)



Сусід на газелі всю дорогу травить якісь байки із своєї босяцької молодості, wannabe-таксист балакає з ним, Вождь спить, а я думаю про щось своє і про перспективи бігати вночі від ментівських засідок.

Еее, нам же краще об”їхати, зараз ми їдемо прямо на блокпост - сказав я, коли ми проїхали поворот, на якому повертали минулого разу, в жовтні.


  • Нічого страшного, я тут завжди проїжджаю, ось там поруч з лісочком буде зручне місце, щоб вас висадити.


Ми виходимо з машини, не вмикаючи ліхтариків, і робимо по кілька кроків вглиб лісу. Нас двоє, двоє альтернативно обдарованих друзів. На перших кроках ми схожі на сновид, очі абсолютно нічого не бачать у темряві. Наш “сталкер-мобіль” розвертається і їде до Києва. Ну йомайо, навіщо я в цю халепу втягнувся? Я абсолютно не уявляю, яким чином ми зараз дійдемо хоч кудись далі, ніж колючий дріт. Втім, і до периметру треба пройтись. Очі звикають трохи, і ми продираємось крізь хащі. Я, вдаючи з себе провідника, разів 10 зазираю в екран GPS, ризикуючи спалитись відблиском з цього девайсу (хоч яскравість виставлена на мінімум). Потім двічі падаю в яму. Неглибоку, тому без травм обійшлось.

Поступово стає якось спокійніше. Ну, зловлять нас, потрахають мізки, випишуть протоколи, хулі тут боятись?

Ось і колючий дріт. Прислухаємось, поволі перелазимо і йдемо через поле. Десь попереду гуде “трансформатор”. Чомусь я так вирішив. Потім я дізнався, що це АСКРО - система контролю радіації. І раптом хтось світить ліхтариком в наш бік. Падаєм на землю і заповзаємо за кущі.

Що це було, не зрозуміло. Нікого нема, йдемо потихеньку далі. Нічна дорога, розмови про походи і про все на світі. Кілька разів ховаємось від машин, зістрибуючи з асфальту в кущі. Ще одна машина з”являється, коли переходимо через поле, по якому прокладена ЛЕП. Ховатись особливо ніде, але ми все ж залишаємось непоміченими. Вождь перед поворотом на перше із сіл на нашому шляху зумів ледь не зламати собі ногу, наступивши в яму в асфальті. І це на центральній дорозі до Чорнобиля і ЧАЕС. Укравтодор рулить, а Вождь матюкається і накульгує, але згодом відчуває, що з ногою все ок.

Потім нам потрібно перейти річку вбрід. Восени тут було по коліна. Я роззуваюсь, знімаю штани і заходжу в воду. Посередині річки стає суттєво вище пояса, мій рюкзак наполовину намок. Вибираюсь на той берег. Вождь йде повільно і знову матюкається. Згадую, що він не вміє плавати. А тут доводиться йти в повній темряві, і незрозуміло наскільки глибоко може бути. Але я поважаю свого друга за те, що він “рісковий парєнь”, і до берега доходить врешті-решт.



Знято на зворотній дорозі.

Десь о четвертій годині ранку мене хилить в сон, байдуже що ми йдем з наплечниками і швидким темпом. Засинаю на ходу. На привалі з”їдаю 2 таблетки кофеїну, тепер трохи легше.

Перші промені світанку падають на нас і на високі антени на обрії. Це Дуга, нам туди. Я намагаюсь не розслаблятись, а раптом хтось влаштує засідку на нас. За впійманого нелегала ментам платять премії, таке я чув.  Але ми нікому не потрібні, а тому доходимо до Чорнобиля-2.


Тут такий нюанс - я на Ч2 не був, лише проходив поруч. А вождь хоче піднятись на всі 150 метрів вгору. У нас зараз уже не ранній ранок, і вирішуємо десь заночувати, а ввечері штурмувати Дугу. Шукаємо сусідній об”єкт “Круг”, блукаємо по хащам, потім набираємо воду в затопленому підвалі, снідаємо і влаштовуємось на ночівлю (днівлю, точніше) на даху цього ж “Круга”. Хтось навіть зробив тут мангал. Світить сонечко, нам комфортно спати. Ближче до вечора прокидаємось, вечеряємо і збираємось йти.



Але на виході з “Кругу” несподівано зустрічаємо якихось двох людей. Ніби не менти, але й не туристи і не нелегали. Поки мозок обробляє візуальну інформацію, ноги вже несуть через хащі. Обходимо колом, виходимо в ще більші хащі, і тут я розумію, що ми не встигнемо піднятись до настання ночі. Оскільки часу в нас небагато (Вождя на роботі відпустили надовго, але дружина дозволила йому лише на вихідні поїхати), то вирішуємо йти в Прип”ять і забити на Дугу. В принципі, Прип”ять була першочерговою метою походу. Саме туди Паша дуже хотів потрапити.

Знову ніч, йдемо без світла, виходимо на центральну дорогу. Після повороту на Прип”ять з правої сторони від нас світяться вогні станції. Красиво і спокійно. Доходимо до Рудого лісу, до стели і автобусної зупинки. Тут я згадую про геолокаційну гру ingress і намагаюся зловити інтернет на смартфоні. Повна невдача, йдемо далі. За “мостом смерті”, як нам здається, хтось світить в наш бік. Намагаємось обійти через залізничну станцію, тут я блукаю і ми виходимо назад. Придивляємось, а світло в наш бік - це просто ліхтар на КПП (там сидять менти), його затуляють гілки дерева і тому на вітрі здається, що світло хитається, а отже рухається.



Тієї ночі Вождь сказав мені, що краще б здався ментам, ніж зайшов в Рудий ліс. Здоров"я ж дорожче. Я вирішую не говорити йому, що Рудий ліс не лише он там, зліва від дороги, а й з правого боку, де ми ховались від машини, також. Сподіваюсь, він мені колись пробачить цю брехню.

Акуратно обходимо КПП. Ура, ми Прип”яті. І я знову в Прип”яті, втретє в своєму житті (вдруге нелегально).

Залишок ночі вирішуємо поспати в будинку біля центру. З першими променями сонця йдемо гуляти.


Паша вперше бачить все це, і я йому трохи заздрю. Блукаємо по Енергетику, заходимо в парк атракціонів, до річкового вокзалу, в медсанчастину-126. Спускаємось навіть в той самий радіоактивний підвал. Нічого там цікавого нема, не намагайтесь це повторити, будь ласка.

Снідаємо на даху шістнадцятиповерхівки, ночуємо (днюємо) в одній із квартир. Коли настає темрява, настає і час повертатись додому.


Йдемо через Чистогалівку, це таке неіснуюче село. Його після аварії закопали в землю. Потім Корогод. На світанку форсуємо брід через річку. Цього разу якось менше негативу. Мабуть, тому, що рюкзак ми піднімаємо над головою, і наші шмотки не мокнуть.

Ось і вихід з Зони. Розслабились і пішли на зупинку чекати на автобус. А даремно. Під”їхав жигуль з ментом і прикордонником, і почався цирк на кілька годин. В автобус вони нам сісти не дали. Ну всьо, ми вас зараз затримаємо! Вас двоє свідків бачили в Зоні! Ви маєте показати нам знімки з вашого фотоапарату! (тобто, з моєї камери).

А ми їм: нічого не знаємо, ми ходили по лісу від Страхолісся по хащам і болотам, фотки не покажемо, бо це моя інтелектуальна власність, і взагалі ми журналісти і відчепіться від нас.


Місце, біля якого до нас причепились набридливі правоохоронці.



Мабуть, їм було нічого робити, тому ця дебільна розмова продовжувалась все з тими ж аргументами з кожної із сторін. Врешті-решт правоохоронці пообіцяли нам надіслати в Київ поштою протоколи про “порушення режиму перебування в прикордонній зоні” (бугага), попрощались і поїхали геть, а ми викликали таксі з Іванкова.

Пам”ятається, що ми ще обговорювали наступні походи в Зону, Вождь, як і я, хотів побувати в далеких селах Лівобережжя, і хто ж знав, що я там таки побуваю через кілька місяців, але Вождя уже з собою взяти не зможу. Навіть нікому нагадати мені про всі лажі і помилки, котрих я припустився як організатор цього походу.


Через кілька тижнів Вождь напише статтю в напів-таблоїд “Кореспондент”, а моє селфі потрапить на розворот. А влітку Паша розіб”ється на Казбеку.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

boga4: (Default)
boga4

April 2017

S M T W T F S
      1
23 45678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 01:34 am
Powered by Dreamwidth Studios