день мігранта

[boga4]

Як і рік тому, сьогодні - міжнародний день мігранта. Подорожуючи, мігруючи, змінюючи місце перебування, стаєш собою, Іншим, старішим, святим, безтурботним, безпорадним, сильним, слабким, вічним. Продовжуєм розпочату тоді ж підбірку віршів на цю тему (як випадкову, "за ключовими словами", так і не випадкову). Настрій різний.

Цей - найулюбленіший, від Романа Скиби.


Шурхоче вітер у волоссі, жбурляє листя нам у лиця,
Коли керує світом осінь, мені у дома не сидиться.
Я поїздам повірю скоро, нехай везуть куди бажають,
Хай на перон зійдуться хором, ті що мене не проводжають.

Сядеш у поїзд, хай собі їде,
Може у Прагу, може у Відень.
Мокрі дерева бігтимуть слідом,
Лишиш позаду всі радоші й біди.

Залишу вдома свій годинник, втечу від справ і від погоди,
Усе забуду, все покину, і ніц мені не буде шкода.
Нехай мій гаманець порожній, моя дорога невідома,
Я стану вільним подорожнім, найголовніше вийти з дому.

Арон Гаал
"Подорожній"

Я - подорожній поміж вас.
І відпочити я б хотів,
омив би ноги ще хоч раз,
почув би голос ваших слів.

І до тарілки руку – з вами,
ковточок вашого вина...
Вночі, як півні не співали,
мене торкніться – був? нема?

Та ви мене не розуміли,
хоч перед вами я стояв.
Слова від холоду тремтіли ,
а погляд гнав мене і гнав...

Отак і далі я мандрую.
Дорога поки ще трива.
Та як закінчаться слова –
аж отоді вже пропаду я,

отой, що мріяв лиш про вас...


Юрій Андрухович
ЕТЮД ПОДОРОЖНЬОГО

місто мов зала йду один
застебнуто двері на всі жалюзі
я тінь уздовж погаслих вітрин
я дерево на одній нозі

ця ніч насичений кармазин
шляхетна твердь хідника луска
зі стін волокна худих лозин
а в мене рука

золота й легка

це наче танець під клавесин
з променем що паде навзнак
я сам як отой дорожній знак
і ліхтаря світляний апельсин

Катерина Калитко.

Відживати повільно, як масло повзе по ножі,
Мігрувати містами, де зранку проспати воду,
Чи гойдатись в метро, і, долаючи сім тяжінь,
Відлітати туди, де сонця з океану сходять.

Відкрокуєш подалі, тоді відкоркуєш ті
Сім святинь, що лишились тобі в подорожній спадок,
І на лавці забудеш свою парасолю й тінь,
По обличчі мовчання розмажеш, немов помаду.

І повільно підеш із конвертом в пустих руках,
Трохи зимно, а втім вегетація дуже рання.
Тільки пташка у серці, а в тім’ячку пташки – цвях.
Тільки камерний хор в нашій камері сподівання.

 
А ще згадалась пісня Таліти Кум "Іноземці". Щоправда, мені в ній тільки приспів подобається, все решта якесь не таке.


Всі ми тількі іноземці

Завжди тільки іноземці

В літаку і у підземці


Навіть вдома іноземці(звучить майже як "самі собі чужі" юлії крістєвої)