Паломництво в Сенай

[boga4]

Сенай - це не Синай. Це всього лише аеропорт міста Джохор-Бару. Але я здійснив паломництво.
Я сидів на набережній Джохор-Бару і дивився на протилежний берег. Переді мною лежав Леополіс, місцевий Львів. Котрий у Азії називається Сінгапур. Місто лева. Всього лише перейти міст, і можна туди потрапити. Якщо маєш візу, котрої, звісно, я навіть не намагався отримати. Буржуї в посольстві вимагають білет, причому бажано на літак, а ще краще - до своєї країни додому, або у якусь третю країну. Та пішли вони нахуй... Звідси Сінгапур виглядав якось не дуже. Цікаво, які там люди живуть?



Погулявши центром Джохор-Бару, вирішив рухатись в бік аеропорту.



Виліт на Борнео - рано-вранці, реєстрація десь в 6 починається. Поспати краще уже там, тим більше, що я не збирався шукати якихось готелів у цьому місті.



Оскільки часу мав вдосталь, пішов пішки. Що нам якихось 25 кілометрів?



Втім, іти було не дуже приємно - поруч велось будівництво нової траси, купа пилюки, самосвали, сонце припікає. Хоч і не дуже сильно - враховуючи, що я за кілька градусів від екватору.



Щойно я вирішив застопити якусь машину, мої думки про людей Сінгапуру матеріалізувались. Зупинився водій, який виявився родом звідти. А зараз він із родиною живе в Джохор-Бару, займається якимось бізнесом, пов"язаним із нерухомістю. Це той випадок, коли гроші людину не псують. Мене повезли не в аеропорт, а в гості, а потім в ресторан із тайською їжею (скуштував славнозвісний суп із морепродуктів "том ям").



Ввечері мене таки докинули до Сенаю. Сінгапурців дуже цікавило все, що пов"язано із моєю подорожжю, а також інформація про Україну. І ще розпитували про Казахстан - вони думали, що це також якась слов"янська країна. Відповів, все що знав. Сподіваюсь, люди отримали хоч якийсь (принаймні як досвід спілкування з людиною з іншої частини світу) фідбек у відповідь на гостинність.



Ось так от, я поїхав би на автобусі, було б все набагато нудніше.









Випускниці школи в Джохор-Бару влаштували фотосесію біля закинутого будинку в колоніальному стилі. Я ж знімав фото у стилі "бекстейдж".







Понуро виглядає ця пафосна псевдорозкіш, збудована європейцями. Сучасні методи колоніалізму уже зовсім інші.





"Білі люди" не хизуються своєю перевагою над аборигенами "третього світу". Вони просто купують і продають акції на біржах, видають кредити під егідою "престижних" лихварських контор типу МВФ. Все цивілізовано. А подібні будинки розвалюються - старий колоніалізм давно віджив своє.
В залі очікування спав лише я один, а ще там було багато комарів (малайською мовою - "нямук"). Політ до Кучінгу, столиці штату Саравак на малайзійському Борнео, тривав лише годину з копійками (130 ринггіт - близько 40 баксів).

Comments

[molotoff-info.livejournal.com]

Дуже цікаві пости. Взагалі подобаються відчайдушні люди. Ти не відчуваєш якоїсь самотності серед безлічі не знайомих людей?

[mazhorka-klusha.livejournal.com]

Веселі випускниці. :) Несмак, поєднаний із дитячими пустощами, лишає приємне враження. :)

[game-in-white.livejournal.com]

несмак?

[mazhorka-klusha.livejournal.com]

Так, більшість тих хрінолінів - несмак.

[game-in-white.livejournal.com]

перепрошую, чого/кого? по-моєму, естетичні оцінки застосовувати у даному випадку смішно. діти одягнулися в біле і можливо це єдине що вони можуть собі дозволити серед того бруду що їх оточує на щодень. кітч? господи, та будь ласка, скільки завгодно. поки ми вдаємо з себе ідеальних гурманів і тільки й переживаємо аби не видатися комусь попсовим люди живуть і їм байдуже що про них думають майже такі самі нещасні десь в Україні. і якщо когось можна запідозрити якщо не в несмаку то в недоречності так це нас самих. ми попросту смішні.

[genoveva-stric.livejournal.com]

boga4- =)