Одаїв, печери, берег Дністра

Андрій з Чорткова запросив мене на робочий виїзд - дослідження нововідкритої горизонтальної печери біля Одаєва, І-Фран область. Ну, і по вертикалках полазити можна буде, сказав Андрій.
Пріскорбна, але сабж захворів на вітрянку, і сам поїхати не зміг. Про те, що його не буде, я дізнався вже в поїзді, де познайомився з двома ідейними чуваками з геофаку (де вчиться і Андрій), родом з Кременця. Втрьох ми запакувались в бусик до Городенки, вийшли в селі Озеряни і пішли в бік Одаєва. Йти було кілометрів 7-8, по дорозі нас дуже відволікало від наміченої мети: а) пиво "Микулинецьке - ми знайшли сільпо, в якому воно продавалося розливне (:мегопрей:); б) яблука, горіхи, ліщина, горобина, які щедро росли по дорозі.
Пойшовши через село і ліс, ми вийшли до каплички, звідки відкривався шикарний краєвид на Днісиер. Річка в цьому місці робить петлю, охоплюючи нею село. Правий берег (наш) - високий, поріс лісом і "вкритий" карстовими лійками і іншими цікавими утвореннями.
Друга група - Аня і маленька Оля з Тернополя, а з ними - оригінальний чувак по імені Чудо (розповідав весь вечір різні анекдоти. позитивний тип.
Прямо біля каплички - чудове місце для стоянки і вхід у одну із печер. Власне, цей вхід - пам"ятник злоїбучій педерастичності українських недотуристів-матрасників. Додуматись тільки - у карстову воронку накидати пляшок, гілок і іншого сміття! подонки нах...
А сама печера порадувала слизькими напіввертикальними шкурниками, наявністю живності у виді красивих метеликів, слизняка і павучків. лазили ми туди без снаряги, а от у іншій печері таки зробили навіску. Пару метрів по мотузці - а далі зальчик, де літав кажан, кілька вузьких лазів, ще один колодязь вниз, слизька розпора з повністю рівними стінками.
Ще побували в печерці (скоріше, гроті), де переховувались вояки УПА. На камені намальований тризуб.
Печера, яку планувалось дослідити, виявилась не зовсім печерою)) - струмок витікає з каменя, а по його руслу можна пролізти. Вузько, мокро, холодно. Метрів 15 - далі шкурник, через який пролізла лише маленька Оля, а потім, за словами тієї ж Олі - напівсифон, через який вона не полізла.
Пару слів про Андрія, який з нами не поїхав. Гад, попросив мене взяти побільше комплектів хімзи. Я взяв 3, і вони не знадобились. Намет теж не особливо потрібно було брати - вийшло 4 намети на 6 чоловік)). В результаті мій 120-літровий рюкзак був напакований під зав"язку.
Вночі нас розбудили дикі крики. Приписані спочатку куниці, вони виявились розповсюджувані совою. Втім, ніякі куниці-сови не примусили мене вилізти з теплого спальника)).
По дорозі назад, коли ми вже налаштувались пензлювати 7-8 км до Озерян, біля нас зупинився добрий вуйко на уазику і підкинув аж до Франика. У поїзді я добре виспався. Синців, подряпин і інших ушкоджень на тілі нема)).