постпохідний синдром

буває, коли повертаєшся до міста після тривалої подорожі. Чим довше тебе не було - тим сильніше воно проявляється. Хочеться запакувати назад всі шмотки в наплечник, сісти на перший-ліпший потяг, а він уже точно кудись довезе. Туди, де не тиснуть на тебе утилітарна геометрія спальних районів, відчужено-споживацькі маси народонаселення і тонни побутових звичок і умовностей. Половина френдострічки наповнена враженнями від ранньотравневих мандрівок, і починаєш мимоволі жалкувати, чому то все неможливо побачити одразу. Але тоді нічого не залишиться попереду, і поповнюється довгий список "де побувати".
Цього разу було вкрите туманами і карстовими воронками кримське плато Карабі, перехід через Олешківську пустелю, Кам"яна могила, коротка прогулянка Запоріжжям по острову Хортиця, а потім знову весняний Крим. Фотозвіт скоро буде.