Казка про хлопчика Лангусто,
Dec. 25th, 2006 02:03 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
boga4Господа нашого Дагона, а ткаож мерзенних непутящих морських зірок.
В глибинах Тихого океану, де вода чиста і прозора, де ніколи не видно сонця, де мешкають такі істоти, яких важко уявити собі навіть у сні, жив-був маленький восьминіг. Звали його Лангусто.
Батьки Лангусто були заможні і набожні. На стінах висіли ікони Господа нашого Дагона і пророка його Ктулху, а також численних святих і великомучеників, котрих в народу глибоководних було дуже багато. Але не всі восьминоги, на жаль, молилися святим і великомученикам, і навіть Господа нашого Дагона деякі безбожники зневажали, говорячи, що його насправді нема, немає загробного життя, пекла і раю, а нагорі лише безводний розріджений космос, у якому живуть незбагненні істоти без щупалець і зябер. -Коли ти виростеш, Лангусто, то не забувай віру своїх батьків, - повчав хлопчика батько-восьминіг. Батько нашого героя був поважною людиною, військовим. Він виграв дві війни проти морських зірок -окупантів, що намагались загарбати суверенні води Держави Восьминогів.
Лангусто ріс не дуже швидко, він відставав у розвитку від своїх однолітків – восьминогенят. Вони не хотіли гратися з маленьким, і навіть дозволяли собі насміхатися над батьком Лангусто і над набожністю їх сім'ї. Тому хлопчик бавився переважно сам. Він ловив планктончиків і відривав їм кінцівки, а потім пускав їх за течією.
Коли я виросту, думав Лангусто, я стану великим і поважним, як мій батько. Я воюватиму з морськими зірками, а потім ножиком різатиму їх, надаючи їм іншої, не такої нікчемної форми. Адже все у цьому світі – це лише відображення ідеального світу, де живе Господь наш Дагон і пророк його Ктулху.
Одного разу, коли Лангусто бавився з планктоненятами, знялась морська буря, течії завирували вихрами, і хлопчика підхопило-понесло у невідому далечінь. Отямився Лангусто, лежачи на дні якоїсь невідомої впадини, і, що найгірше, навколо нього снували сотні і тисячі морських зірок. Поволі вони оточили хлопчика, і, коли він вже втратив всі надії залишитися живим і готувався мужньо прийняти смерть від кінцівок своїх ворогів, раптом він зрозумів, що зірки говорять до нього якоюсь мовою, яку Лангусто, втім, чудово розумів.
- Привіт, маленький восьминоже! Ласкаво просимо у нашу підводну комуну. Вдень ми збираємо планктон, а ввечері смажимо його на кораловому багатті, співаємо підводних пісень і ділимо їжу порівну.
Дивина дивна, подумав Лангусто. Весь планктон належить або Державі Восьминогів, або морським плантаторам з далеких Глибоководних Штатів. А ці мерзотники їдять його, знехтувавши всіма правами приватної власності і зневаживши Господа нашого Дагона, який вчив своїх апостолів: «Поважайте чужу приватну власність так, як хочете, щоб поважали вашу приватну власність».
Морські зірки побачили, що Лангусто озлобився і не хоче з ними спілкуватись, махнули на нього кінцівками та й всілись до свого коралового багаття. Наперед вийшла одна із зірок з гітарою і заспівала пісню про Команданте Чекальмару – Лангусто чув про цього Чекальмару, це був мерзотник, який бунтував проти влади Глибоководних Штатів, збаламучуючи цілі держави і зводячи народи із шляху істинного. Не бажаючи чути мерзотні пісеньки, Лангусто зірвався з місця і поплив щодуху геть. Він плив і плив, допоки страшна впадина залишилась позаду, а попереду стало видно вогні Кальмаго – столиці Держави Восьминогів.
далі буде
В глибинах Тихого океану, де вода чиста і прозора, де ніколи не видно сонця, де мешкають такі істоти, яких важко уявити собі навіть у сні, жив-був маленький восьминіг. Звали його Лангусто.
Батьки Лангусто були заможні і набожні. На стінах висіли ікони Господа нашого Дагона і пророка його Ктулху, а також численних святих і великомучеників, котрих в народу глибоководних було дуже багато. Але не всі восьминоги, на жаль, молилися святим і великомученикам, і навіть Господа нашого Дагона деякі безбожники зневажали, говорячи, що його насправді нема, немає загробного життя, пекла і раю, а нагорі лише безводний розріджений космос, у якому живуть незбагненні істоти без щупалець і зябер. -Коли ти виростеш, Лангусто, то не забувай віру своїх батьків, - повчав хлопчика батько-восьминіг. Батько нашого героя був поважною людиною, військовим. Він виграв дві війни проти морських зірок -окупантів, що намагались загарбати суверенні води Держави Восьминогів.
Лангусто ріс не дуже швидко, він відставав у розвитку від своїх однолітків – восьминогенят. Вони не хотіли гратися з маленьким, і навіть дозволяли собі насміхатися над батьком Лангусто і над набожністю їх сім'ї. Тому хлопчик бавився переважно сам. Він ловив планктончиків і відривав їм кінцівки, а потім пускав їх за течією.
Коли я виросту, думав Лангусто, я стану великим і поважним, як мій батько. Я воюватиму з морськими зірками, а потім ножиком різатиму їх, надаючи їм іншої, не такої нікчемної форми. Адже все у цьому світі – це лише відображення ідеального світу, де живе Господь наш Дагон і пророк його Ктулху.
Одного разу, коли Лангусто бавився з планктоненятами, знялась морська буря, течії завирували вихрами, і хлопчика підхопило-понесло у невідому далечінь. Отямився Лангусто, лежачи на дні якоїсь невідомої впадини, і, що найгірше, навколо нього снували сотні і тисячі морських зірок. Поволі вони оточили хлопчика, і, коли він вже втратив всі надії залишитися живим і готувався мужньо прийняти смерть від кінцівок своїх ворогів, раптом він зрозумів, що зірки говорять до нього якоюсь мовою, яку Лангусто, втім, чудово розумів.
- Привіт, маленький восьминоже! Ласкаво просимо у нашу підводну комуну. Вдень ми збираємо планктон, а ввечері смажимо його на кораловому багатті, співаємо підводних пісень і ділимо їжу порівну.
Дивина дивна, подумав Лангусто. Весь планктон належить або Державі Восьминогів, або морським плантаторам з далеких Глибоководних Штатів. А ці мерзотники їдять його, знехтувавши всіма правами приватної власності і зневаживши Господа нашого Дагона, який вчив своїх апостолів: «Поважайте чужу приватну власність так, як хочете, щоб поважали вашу приватну власність».
Морські зірки побачили, що Лангусто озлобився і не хоче з ними спілкуватись, махнули на нього кінцівками та й всілись до свого коралового багаття. Наперед вийшла одна із зірок з гітарою і заспівала пісню про Команданте Чекальмару – Лангусто чув про цього Чекальмару, це був мерзотник, який бунтував проти влади Глибоководних Штатів, збаламучуючи цілі держави і зводячи народи із шляху істинного. Не бажаючи чути мерзотні пісеньки, Лангусто зірвався з місця і поплив щодуху геть. Він плив і плив, допоки страшна впадина залишилась позаду, а попереду стало видно вогні Кальмаго – столиці Держави Восьминогів.
далі буде
