Горгани - звіт

[boga4]

В принципі, в "організованих" пішохідних і гірських туристів вродє турклубів всяких заведено писати звіт після завершення походу - і на основі звіту вони "захищаються" перед кваліфікаційною комісією, отримуючи категорію. Я, flaneur_txt , sam_ta_claus і Паша (товариш без блогу) - ніразу не організовані, але я все одно пишу ці рядки, обливаючись сльозами ностальгії... тобто, заливаючись пивом і думаючи про наступні подорожі. Може, комусь пригодицця.

Ідея сходити в гори взимку з"явилась давно, але відкладалась, бо бракувало снаряги. Остаточно визначились з маршрутом і датами десь за місяць до походу. Було вирішено прогулятись від Татарова до Яремчі, пройшовши горганські вершини Хом"як, Синяк і Малий Горган. Фланер_теексте, організатор походу, був там навесні, коли ще лежав сніг. Тоді група застала снігові карнизи і складний спуск з Малого Горгану, тож ми взяли з собою мотузку, "залізо" і льодоруби.
До Франіка доїхали "традиційним" 43-44. Зазвичай звідти ми до початку маршруту добирались "раховозом" (Івано-Франківськ - Рахів). Але, хоч це і "ідейно", тепер поїхали маршруткою - світловий день взимку короткий, а треба встигнути піднятись до полонини під Хом"яком. Уже близько 11 ми, перевдягнувшись і перепакувавшись, попензлювали вгору.
Жарко! Поларовий світер - в рюкзак. Найкраще йти в термобілизні і зверху зимова мембранна куртка. Так можна не збавляти темпу через перегрів.



Снігу намело нівроку. До нас проходив хтось один. "Знать бы только, кто этот "кто"..." Цитата з пісні Бутусова переслідувала мене весь день. Спочатку все нормально - по серпантину вгору (щоправда, багато повалених дерев, які обходити довго), але потім мав бути якийсь малопомітний поворот, щоб вийти на полонину під Хом"яком, з якої завтра зручно було б штурмувати гору. Але по слідам повертаємо не там, де треба. Продираємось через бурелом, починаєм провалюватись в сніг по пояс, схил різко крутішає, доводиться зарубатися ногами в снігу, роблячи сходи - іти стало значно важче і повільніше. Повертатись назад не має сенсу, бо це означає втрачати набрану висоту. Врешті виходимо на пласкіше місце, і після недовгої прогулянки у напрямку, прямо протилежному напрямку гори, вирішуєм послати ходуна-слідуна (уууу, мудило!:)) подалі і протоптувати собі стежку самостійно. Піднімаємось на якийсь локальний хребет, прямо по курсу починається новий підйом. Полонинка незрозуміло де, день закінчується. Знаходимо між дерев на схилі рівне місце під намет, стаємо на ночівлю.
З незвички (все ж таки перший день) здається, що ввечері - жахливий дубар, хоч після близької до нуля денної температури зміна відчутна - градусів 10 нижче нуля. Оскільки поруч нема води, розтоплюємо сніг на примусі - і гаряча вечеря, і чай.
Очікуючи холодної ночівлі, підкладаю під спальник на коремат ходову і запасну куртку, світери, штани. Сплю в термобілизні, вночі доводиться знімати шапку і привідкривати спальник - жарко і душно. Ось що значить хороший спальник:).



Другий день почався ще затемна, але поки ми снідаємо і збираємось, втрачаємо кілька ходових годин. Швидко доходимо до полонини, на якій мали б ночувати, і за кілька хвилин вивалюємось до, власне, підйому на вершину Хом"яка.
Нереальна краса - туман і сонце, яке його просвітлює.



Гора-примара. Очі втомлюються, в хід іде захисна маска-окуляри.
Знову провалюємось глибоко - тут улюблений всіма туристами жереп. Він досить плотно заметений, але усе ж під гілками є пустоти.



Уже видно велетенську снігову статую - виявляється, це матір божа, яку замело і вона вкрилась різноманітної форми сніговим "пір"ям" і "кристалами".



Останні метри - і ми на вершині. Туман, в основному, нижче, і ми стоїмо над морем, серед якого де-не-де визирають верхівки гір. Фотографувати це все незручно - сонце, велике, яскраве і частково розсіяне туманом, весь час потрапляє у ширококутний об"єктив.



Подивитись діаграму, чи ніде не пересвічено, та й навіть просто фотку подивитись не виходить - яскравість-контрастність дисплею фотокамери для даних умов незадовільна. Хоч це все дрібниці, які дазнт меттер:).



Збираємось спускатись, і тут до нас піднімаються двоє "одноденних" туристів - зранку приїхали, ввечері назад до Києва. Ледве середина дня, а вони вже встигли піднятись - швидкі, блін:).
Спуск доволі неприємний - круто, хоч і не небезпечно. Одна нога провалюється, відштовхуюсь від снігу іншою - та теж іде вниз, в результаті обі ноги застрягли у жерепі, а я вниз головою напівлежу-напівсиджу, добре, що є трекінгові палиці і рука дрУга.
Спустились до рівня лісу, тримаємо курс в бік Синяка.



Знаходимо замерзле і вкрите снігом джерело - незрозуміло, звідки точно воно витікало. Пробиваємо кригу (тобто, я провалююсь в калюжу і швидко відстрибую вбік - ноги не намочив) - вода ніби протічна, на запах і смак нормальна.
Починається полонина хом"яків - принаймні, така її назва-не-на-карті). Попереду- колиба, але в ній ночувати не збираємось, влаштуємо перекус. І тут, коли до неї залишилось метрів 100, до нас добралась хмара:).




Десь за півгодини вирушаємо далі. Полонина поступово піднімається вгору. Ось так воно - ходити зимою. Влітку б ще ішли і йшли, а тут уже ставати на ночівлю треба - сутеніє. Розбиваємо табір біля початку лісу і крутішого підйому.



Цього вечора можна і багаття розпалити - погрітись. Щоправда, на корематах навколо вогню не поваляєшся - не сезон:). Вночі в моєму спальнику значно комфортніше, ніж минулої ночі, а значить - холодніше (ми відкрили вентиляцію в наметі). Дехто зранку скаржиться, що прохолодно було.
День третій. Коли вилазимо з намету, застаємо фантастичний світанок.


(горизонт завалений:))

Ну і чому я вирішив зекономити на вазі рюкзака, не взявши з собою штатив??? Народна забава - постав фотоапарат на рюкзак, на кофр, на кришечку об"єктива, на ремінь - головне, щоб не хитався. Чому я не ходжу у матрасні фототури, де не треба багато пересуватись і можна набрати фототехніки кілограм 5?:)





Смачний сніданок - зготована з вечора гречка, замерзла вночі і розігріта зранку. Суха і підгоріла - наші вечірні супи явно апетитніше будуть:).
Починаємо підніматись на Синяк - підйом доовгий і нестрімкий. Хоч сонце вже високо, ранковий пейзаж нікуди не зник.


(для "мобільної" фотографії навіть трекінгова палиця може стати штативом:))



Нарешті доходимо до вершини. Вітру майже нема, на сонці можна навіть трохи позасмагати, поки готується чай.



Робимо колективне фото, я не влучаю в ГРЗП (коротше, розфокус).



До Малого Горгану по хребту доходимо досить швидко. Лівий схил, по якому спускатись, кам"янистий, крутий і слизькуватий. Ось де мотузка пригодилась - щоправда, її небагато, тому навісили- спустились до наступного деревця - знову навісили, і так кілька разів. Різні техніки спуску - з "решіткою", з льодорубом і кішками (Паша, котрий спускався останнім і знімав мотузку), і навіть незапланований варіант (уже на не дуже крутому схилі)- з трекінговою палицею і страхуючись рукою за мотузку, пропущену через карабін, встібнутий в систему - коли решітка застрягла при її підйомі вгору, зачепившись за камінь))). Фотоапарат схований в рюкзаку, а шкода.
Спустились до полонини з колибою, в якій і вирішили ночувати - бо жодного рівного місця під намет. Уже в цей день я відчув, що треки намокли - треба було, мабуть, бережніше ставитися до взуття, змащувати його пропиткою для мембрани. І я один такий на всю групу (з 4 чоловік).
Завтра уже додому - можна і трохи посвяткувати і відігрітись. Бальзам з алтайського золотого кореня, Семова грузинська чача і горілка, яку ми вже не допили, хоч всього алкоголю і мало спожили - спати хочеться після важкого дня. І, звісно, гарячий чай і гаряча їжа - ноги відігріваються. Ні безалкогольним походам - недаремно одну з наших гір Синяком назвали:).
Вогню в колибі не розпалювали - просто закрили вентиляційний отвір поліетиленом. Цю ніч я спав у шапці і залишивши у спальнику лише мікро-отвір для повітря - не холодно. А Фланер на ранок згадував безсмертну фразу одного нашого товариша про те, які дії еротичного характеру він вчиняв стосовно "такої романтики" і обіцяв, що більше із терроінкогнітівським спальником в зимові гори не піде. Як виявилось, до ранку взуття, яке я поклав під ноги, вивалилось з-під спальника і замерзло.
Останній день. Взуваю з прітопом-пріхлопом і матюками замерзлі треки (в двох парах теплих шкарпеток), через кілька годин переходу вони перестають докучати холодом. Швидким темпом обходимо Малий Горган і чимчикуємо в бік Переслопу.  А от і поворот на Довбушанку, а потім річка, через яку переправляємось, перекидуючи один одному пару бахіл від Л-1 - як виявилось, зайвого спорядження ми не брали, все використовувалось.
Нова дорога до Переслопу здивувала тих, хто її не бачив (а бачив лише я, ходивши тут влітку вже після повені - якраз після повені карпатські дороги і "ремонтували") - раніше це була стежка 201-го маршруту, а тепер стежку перепахали, наваляли дерев і вийшла прям-таки траса міжнародно-карпатського значення:). Лише від пам"ятника невідомо кому (можливо, ковпаківським партизанам) починається стара дорога.
Коли дійшли до Яремче, було вже близько 4, і добре, що ми встигли на рейсову маршрутку, яка годину до Франіка їде - всі решта їдуть за 2. Тому в нас навіть був час на піццу з пивом.





-----------
----------
---------
Технічна частина - щодо снаряги. Кому нецікаво перераховування непотрібних нормальній і не бахнутій на всю голову людині речей, не читайте:).
Снаряга.
Індивідуальна.
Рюкзак - 120-літровий, пошитий київським майстром саморобної снаряги Волковим. Вже роки 3 тягаю його майже у всі походи і не скаржусь.
Одяг. Взяв забагато. Ходив у термобілизні (штани - тонкі, верхня частина - тепліша і майже до цього походу не вдягана), мембранних штанах і мембранній утепленій куртці. Все це - українського виробництва (Commandor). На стоянках утеплювався двома світерами (полартековий і звичайний теплий). Запасну куртку взяв стару, куплену на базарі (китайський синтапон) - жодного разу не вдягнув. Зате вона юзалась на ночівлі - підкладав під спальник, як і основну куртку, штани і світери.
Ще взяв запасний світер від термобілизни - зовсім не юзав, і термофутболку - перевдягнув на зворотню дорогу до Києва (так само, як запасні штани і запасне взуття).
Шапка - з 200-го полартеку, тепла і зручна, швидко сохне. Гірськолижна флісова маска - вдягається зручніше і швидше, ніж балаклава. Взяв іще й балаклаву, яку позичив другу:). Маска-окуляри (захист від ультрафіолету і взагалі від яскравого світла + краща видимість в тумані) - сам, мабуть, пожалкував би грошей купити, подарували на день народження, виявилась потрібною - у сонячний день на вершинах боляче дивитись на сніг, очі втомлюються.
Взуття. Літні трекінгові черевики Reichle, що експлуатуються уже 2 сезони. Після другого ходового дня (по снігу) трохи намокли, а на четвертий день - повністю. Під час останньої ночівлі замерзли (у спальник треба було класти їх, а не під ноги) і взувались "зі скрипом" і із звуковим супроводом (нецензурні вислови). Втім, з двома парами теплих шкарпеток (поки були сухі і незамерзлі, ходив в одних) - трекінговими зимовими і просто шерстяними - ноги цілі лишились. Хоч таке взуття не для зими, звісно. У інших учасників взуття майже не мокло - 1 пара зимових Hanwag, такий же як і в мене Reichle (але більш акуратно юзаний і вчасно змащений пропиткою для мембрани) i Asolo.
Запасна пара взуття - міські зимові черевики, суто для ходьби по гарним дорогам. Яке задоволення - перевзутись в них після марш-кидку в останній день в мокрих треках:).

Від попадання в треки снігу рятували гамаші (на жаль, усі 4 пари гамаш у групі виявились хуйовими і блискавка в них ламалась - командорівські, міло і 2 бізони)
Коремат - старий (7 років), трохи рваний і пойобаний від тривалого користування. Думаю, мені було б холодно, якби одяг під спальник не підкладав.
Спальник. Зимовий Pinguin Spirit (комфорт до -12, екстрім до -22). Спав в термобілизні і шапці. Перша ночівля - ледь не перегрівся, довелось розстібати спальник і знімати шапку. Друга ніч - майже оптимально. А третя, коли ми ночували не в наметі, а в колибі (не розпалюючи багаття) - найкраще виспався. До речі, Сем з таким самим спальником трохи мерз. Див. про підкладання одягу. У Паші був старий "натівський" спальник - незважаючи на солідні об"єми і вагу, від холоду врятував. Фланер із своєю терраінкогнітою (-15/-3/+14) страждав найбільше.
Трекінгові палиці. Своїми Masters ULight залишився задоволений. На підйомах, спусках і на рівному місці набагато легше долати глибокий сніг, менша імовірність впасти.
КЛМН. Термокружка постраждала... від морозу - в ній тріснула пластикова підставка. Все решта - звичайне і не ламалось:).
Фотоапарат. Canon 20d, ширік Sigma 12-24, фікс Canon 50 1.8 (останній не знадобився жодного разу). Все це вмістилось в маленький кофр, який тягався, повішений на рюкзаку, або всередині зверху. Реально пошкодував, що не взяв штатив - на світанку треба було фотографувати з довгою витримкою, довелось із рюкзака, кофра, кришки від об"єктиву і т.д. майструвати якусь підставку.
Тряпкою для протирки об"єктивів зручно також протирати маску-окуляри.

Групова снаряга.
Льодоруб - у нас було 3 на групу з 4 людей. Кішки - 1 пара на 4 (тільки Паша їх вдягав, на камінні гірше з ними, ніж без них). Мотузка - метрів 40 динаміки-"калинки". Дві системи, 5 карабінів, 1 решітка (спусковий пристрій). Все це знадобилось лише на одному спуску - з Малого Горгану.
Намет - terra incognita на 3 людини, четверо цілком спокійно влазять. Найбільша проблема спання в зимових походах - конденсат. Стіни намету на ранок мокрі, від цього мокріють і спальники, потім це все підмерзає:).
Кастрюля для приготування їжі - куплена більше ніж за 300 гривень легка Татонка (бля) деформувалась, коли топили в ній сніг. Довелось спочатку наливати трохи води, а потім вже поступово снігу досипати.
Примус - мультипаливний, розпалювали бензином-калошею. За весь похід (готували весь час на ньому, окрім однієї стоянки, коли багаття розпалили) використали літра 2 бензину.
Воду носили в пластикових пляшках (регулярно замерзала) і в термосі. Чай в термосі нехолодний був майже півдня.