boga4 | Історія про кавказькі мандри-2009, ч.1 (Reply)

Махачкала, Дагестан, 2009. Напівзатертий (вибірково) напис: Джихад - вершина ислама.

Київ - Керч - Краснодар - Адигея - Нєфтєкумск - Бабаюрт (!!!) - Махачкала - Дербент - Баку - Тбілісі - Поті - Іллічівськ - Київ

Поїздка до Грузії планувалась довго, хоч я нічого не планував. Ідея їхати туди машинами виношувалась щасливим "УАЗоводом"

partisan83 з дружнього нам туристичного об"єднання "Едем НА!!!", і поїхав би він ще минулого року, але факінг війна завадила.

Цього разу хотіли їхати двома УАЗами "Хантер" (описувати модель не буду, щоб мене не обстібали
автомобілісти у зв"язку з моїм ламерством. Коротше, російський позашляховик, уже не знайома всім "буханка", а сучасний виріб ульяновських мастєров).

Маршрут пролягав спочатку найкоротшим можливим шляхом - через Грозний :). Утім, вистачило розуму змінити його і замість Чечні вибрати Ставропілля і ніби-умовно-спокійний Дагестан. Зовсім спокійний варіант - паромом до Поті з Керчі чи Іллічівська - відкинули як дорогий. Через Абхазію, а також через Осетію (Владикавказ, Рокський тунель) проїзду до Грузії уже, на жаль, нема. Йобані політики із їхніми йобаними війнами...

За день до виїзду вияснилось, що одна машина не може їхати за межі України - проблеми з документами. Звісно, та машина, в якій я мав бути пасажиром.

Подумки змирившись з обломом, я все ж зателефонував всім знайомим автомобілістам, які настільки підірвані, що готові тут же зібратись в дорогу на 7-8 тисяч кілометрів через "гарячий" Північний Кавказ :).

Найпиздуватішим (в хорошому сенсі цього слова) виявився

palaso - він відразу ж захотів з нами, вирішив всі питання з роботою і, таким чином, у нашу поїздку додалась Хонда Цивік - хетчбек 94-го року випуску, здатний безпроблемно перевозити 3 людей (і іноді несподівано ламатись, про що стало відомо пізніше:)). УАЗ з 5-ма учасниками поїздки вирушив в дорогу 8-го ввечері, а наша Хонда - на день пізніше.

10-11 серпня. Крим - Кубань. Поламаний стартер.

Наздогнали ми їх під Темрюком, за україно-російським кордоном. Туди ми переправлялись паромом "Порт Крим - Порт Кавказ" через Таманську затоку.

Знали б, що це таке, поїхали б краще через Новоазовськ - Ростов. 6 годин чекати в черзі - ну його нах таке задоволення.

МОнтери піднімають борт-місток парому.

Бабця і чайки.

Літературний російський персонаж, який нєпрємєнно думає о судьбах родіни:)

Маяк Порт-Кавказу, ззаду видно український берег таманської затоки.

Митниці і прикордонники - ніяких проблем.
А от далі, коли їхали через Кубань уже двома машинами, даішники придовбались через тонування вікон Хонди. Гроші врешті-решт не вимагали (і порадили не їхати через Дагестан, бо "там стріляють"), але тут же у нас почала барахлити машина. До кінця дня стало зрозуміло, що заводити її можна лише "з штовхача" - штовхаючи примхливий засіб пересування при включеній передачі і викликаючи здивування аборигенів - українці приїхали хз-куди на хз-чому:).
Ночували уже в Адигеї, від"їхавши від траси в поле. Вирішили наступного дня шукати СТО для Хонди. А на ранок поїхали далі, віклавши проблему на потім:).

Напис на автобусі: "Удачи тебе, браток"

Про Адигею я нічого не чув, окрім адигейського сиру)). Топоніми цікаві - Кошехабль, Гіагін, Тахтамукай, Теучег, ... Шевченко:)). А за Адигеєю - Ставропольський край. Поля, річка Кума, безліч -кумськів - Зеленокумськ, Нєфтєкумськ, Нижньо-Задньо-Передньокумськ і т.д. Нафтові родовища. Неподалік від Куми, в лісопосадці, ми заїхали на чергову ночівлю.

12 серпня. Тягни-штовхай. Сонячна Дагестанщина. Бабаюрт. Ментопокидьок. Як нас не посадили у яму. Каспійське море

Вночі йшов дощ, і грунтова дорога, якою ми з"їхали з траси, повністю розмокла, а там був підйом по глині.

Важкий УАЗік з багажником на даху і п"ятьма рюкзаками пробуксовував, а коли спробували об"їхати, закопався. Дощ періодично переходив у зливу, але не припинявся. Нам спробував допомогти місцевий абориген на "Ниві", але витягнути УАЗ йому було не під силу. Тоді почали тягнути Хонду - на середині підйому аборигенська "Нива" зламалась. Виштовхали легковик власними мускульними зусиллями, поїхали разом з аборигеном за трактором. У цей час перестало дощити, і дорога трохи підсохла. УАЗ вигрібся з поля і навіть виліз на підйом, у цей час повернулись гінці за трактором - добре, що трактора не знайшли. Випили з аборигеном української водки і поїхали - пів-дня було витрачено на атракціон "тягни-штовхай" (поломка аборигенської машини виявилась не дуже серйозною, мужик поїхав назад до річки на рибну ловлю, від якої ми його відволікли нашими проблемами:)).

Проїхали Нєфтєкумськ, який символічно стоїть на межі Європи і Азії. Кавказ уже десь близько. В Армавірі заїжджаєм на СТО, де говорять, що у Хонди проблема із стартером, і поремонтувати її зможуть у найближчому великому місті:). Я починаю дегустацію місцевого пива (якщо хто не знає, я полюбляю куштувати невідомі мені регіональні сорти благородного хмільного напою:)). Але незнайомі назви виявляються виготовленими на одному із заводів "Балтики":)). Такоєот. Зате трохи пізніше на заправці знаходжу пиво "Терек" - розлито в Дагестані, непогане досить.

І от, перед нами простяглась сонячна Дагестанщина:)). Траса, яка до цього моменту була на дивовиж хороша (явно краща, ніж середньостатистичні українські дороги), зіпсувалась. Навколо простягався майже голий степ з солончаками, колгоспами-аулами і стадами овець, потім - живіший степ, з горами і коровами.

І пости ГАІ через кожні 30-40 кілометрів, а також на в"їздах і виїздах з населених пунктів. Кожний пост - автономна бойова одиниця. Менти з автоматами, купа зброї всередині, пост обкладений мішками з піском:)). Пострілюють в Дагестані по ментам, буває)) (трохи пізніше ми дізнаємось, за що їх так не люблять). Оскільки нас зупиняли на кожному посту, побачивши наші номери, то був час все це детально роздивитись. Там же - стандартні ментівські роздруковки "розшукується". Розшукуються у Дагестані бородаті чуваки з автоматами і пов"язками на голові. На пов"язках щось арабською. Чомусь здається, що це сури з Корану:)). Весело у них. Фотографувати бойових гаїшників я не став - навіщо нам проблеми.

Періодично це все перемежовувалось придорожніми базарчиками з баштанними фруктами-ягодами і традиційним для будь-яких придорожніх стоянок чаєм-кавою-водами. Побачили кізлярський коньяк. Оскільки хтось десь читав, що цим коньяком славиться Дагестанщина, вирішили його попробувати ввечері на стоянці, але купувати не тут, а в місті, де гіпотетично мало бути дешевше.

Типова велика заправка у Дагестані. Магазин, кімната для намазу. Бували і менші заправки - без нічого, в олд-сов"єт стилі.

В"їзд у Бабаюрт (селище на 13 тис. людей, райцентр) - нас уже звично зупиняють, мент говорить щось приблизно такого змісту: "ну ви і довбойоби, навіщо вам тут їздити - у нас в Дагестані кожен день стріляють, кожен день когось вбивають". Заїжджаємо у "славне місто Бабаюрт", і поки наші пішли в магазин шукати коньяк, під"їжджає машина без номерів, з якої вилазить ще один гаїшник. Привіт, чуваки, дайте ваші документи, а тоді: ви заїхали під знак "транзитному транспорту в"їзд заборонено", гоніть бабло. Який нах транзит, якщо ми в магазин заїхали? Мудило відповідає неспростовним аргументом: ви хочете, щоб я у вас взагалі права позабирав?
Розвод по-дагестанськи, нічого не зробиш. Мудило вимагає 2 тисячі російських рублів (500 гривень) за 2 машини. Скидуємось, гроші забирає не мент, який кагбе нє прі дєлах, а його друг - вишибала. Документи назад поки не віддає - говорить, їдьте за мною. По неосвітленій вулиці, за машиною без номерів - атракція нах. Мабуть, в яму посадять і будуть викуп вимагати:).
Вивіз нас на об"їздну трасу, зі скрипом віддав назад документи ("А, я ж вам уже їх віддав", "А, як я міг забути))"), ще й пораду, сука, дав - більше у дагестанські міста не заїжджайте, а їдьте завжди по об"їздній, бо тут всюди гроші вимагатимуть. У яму ми так і не потрапили:).
Тепер стало зрозуміло, чому ментів в Дагестані розстрілюють. Дебільна федеральна влада забила на законність, порядок, спокій на підконтрольній території. Головне, щоб не бунтували. При всій любові і повазі до росіян, ідіотська і пиздувата у них держава.

Единый Дагестан, ответственная власть, ггг

(Втім, це не означає, що таких історій в Україні не трапляється). Але обидно, що зіпсували кавказців, які мали б бути гостинними, а тут ніякої гостинності, скрізь покидьки на дорогах. Звісно, хороші люди трапляються, але загальне враження про Дагестан складається з маленьких плюсів і велетенських мінусів.

Ще місцевий колорит

Із незабутніми туристичними враженнями про чудовий північнокавказький край їдемо шукати ночівлю. Перед Махачкалою уже видно узбережжя Каспійського моря. Шукаємо з"їзди до берегу, але всюди набудовані бази відпочинку, дачі і т.п. Нарешті знаходиться неперекрита дорога до "пляжу", де щось будується. Нічний сторож дозволяє зупинитись на березі. П"ємо коньяк (вартістю 2000 рублів розводу + 300 ціна пляшки = 2300:)), лягаєм спати.

Обригани-туристи на березі Каспію

13 серпня. Махачкала. Інтернет. Джихад. Тунель. Дербент.

Прокинувшись, ми побачили багато місцевих жителів. Це якесь село перед столицею республіки Махачкалою.

Село

Хто ходив по берегу, хто плавав на човнах, хто підходив спілкуватись. Ми для них - видовище, мабуть:). Один з аборигенів розповів мені, що вчорашня наша історія - не дивина, адже тут "всі гаїшники - такі підараси...":). Розштовхуємо Хонду (на нерівній піщаній дорозі це вдається не з першого разу) і тягнемо її через пляж більш прохідним УАЗом, сторож будівництва нам допомагає.

Вид на Махачкалу з берега, де ми ночували

Махачкала - місто суттєво солідніше, ніж всякі ніпанятні -юрти (Кізилюрт, Хасавюрт, Бабаюрт (sic!)). Між іншим, десь за тиждень до нас сюди приїжджав московський ецелоп Мєдвєдєв і штовхав на мітингу пламєнную рєчь про злодіянія подлих грузінскіх фашистов - ніплохой хейт-спіч у нього получився.

Мєсний абориген в маршрутці.

В столиці Дагестанщини ми шукали інтернет-кафе і обмін валют (доларів на рублі. гривні в Росії ніде, окрім Москви-Ленінграду, здається, не міняють). В інет-кафе колоритні кавказькі типажі гортали сторінки своїх "однокласників.ру" і "вконтактє":).

Ще місцеві. Більшість фоток, окрім зі стоянок і з місць, де ми гуляли, зроблена з вікна машини - із заднього сидіння хетчбека (тільки передні вікна відкриваються), часто через скло, часто на повному ходу. Тренування на швидкість зйомки і фото-реакції)).

В банку, де висіла табличка "обмін валют", за столом сидів поважний мєсний мужчіна - типовий міняла родом з 90-х років. "Долари поміняти? А по якому курсу?" "У вас же на вході висять курси" "А, тоді візьміть калькулятор, порахуйте по цьому курсу, скільки це буде в рублях:))". Звісно, ніяких чеків і т.п. формальностей.

Місцева попрошайка з дитиною - просить грошей на дорозі, коли машини на світлофор зупиняються. Грошей не дав, зате сфотографував:). Жінка закрила себе рукою, і вийшов ось такий кадр.

Аршавин - класс

Далі ми їхали майже без зупинок аж до самого Дербенту - міста, в яке ми не могли не заїхати. Кагбе одне із найстаріших міст світу.
Ось такий от тунель перед містом.