boga4 | Turqiye

Вчора був, мабуть, найнапряжніший (в фізичному плані) день подорожі. Переночувавши напередодні біля Созополя на пляжі (влаштував собі мажорну вечерю із пивом, сиром і грейфрутом), вирішив доїхати до Царево, бо звідти по картам починається міжнародна траса до турецького кордону. Зупинився чувак (Пєтр), який пропонував мені стати посередником у продажі нерухомості у Царево. Щоб я розрекламував в себе вдома його 2 будинки (по 150 тис. євро). Житло виглядає непогано, якщо тут є такі багатії, які мають достатньо грошей, або маєте таких знайомих - звертайтесь до мене, я від цього прибуток отримаю, гг. По трасі до кордону я проїхав 5 кілометрів. І - капєц, глухомань почалась. Ніякого руху по трасі (рідкі машини їдуть до першого ж села - Ізграда, у якому я якраз знаходився). Останній автобус поїхав зранку:). Поруч на лавці спить дідок, у кафе сидять місцеві і грають у, здається, нарди. Довелось іти назад 5 кілометрів до Царево. Звідти, уже втомлений, застопив лише маршрутку в бік Бургаса (так, увесь час у Болгарії я їхав до Бургаса або від нього. Щось у цьому є.). Доїхав до розвилки, від якої основний потік на Туреччину іде. Знову та ж історія - перша машина довезла до найближчого населеного пункту - Ізвора, а потім я тусувався під палючим сонцем години 3 - 4. Назад уже шляху нема, треба встигнути до кінця дня перейти кордон. Ізград і Ізвор - болгарські Содом і Гомора для мандрівника. Врешті - решт я ще на 3-х машинах добрався до Малко Тарново. Уже традиційно, їхав через красиві гори (Странджа). До КПП лишалось ще 10 кілометрів, які я пройшов пішки. Темно, уже ніхто не їде, іду через перевал, навколо якісь птахи чи інша лісова сволота кричить:).
Туреччина зустріла мене мудацькими прикордонниками. Я уже забув, що треба було мати 20 євро на візу. У доларах ціна уже 30 баксів, що дорожче. Більш того, я зауважив лише пізніше, що візовий підарас недодав мені 10 баксів здачі із сотні. Неприємно. А потім, вперше за всю подорож, мене попросили показати вміст рюкзака. Уже уявляючи радісний момент, коли я відкрию пакет із брудними шкарпетками, я вийняв майже все до дна. Але прикордонник, вочевидь, здогадався (може, по запаху), про неприємність, яка на нього чекає, не став дивитись на брудні речі.
За кордоном відразу ж вказівник - до найближчого міста 40 кілометрів. Будем ночувати в горах, - подумав я. Відразу ж під"їхав якийсь водій, але виявився таксистом. Пара йок! - і він поїхав назад шукати собі інших клієнтів. І тут зупиняється машина із чоловіком і дружиною. Но інгліш, але жінка знала російську (здається, вона - колишня росіянка). Мене нагодували бутербродами, дали води, і висадили на моє прохання неподалік від міста, біля річки, де я й заночував. Навколо виспівували жаби.
- Whore! Whore!
- Where? Where?
- Буеее!
Я вирішив поспати, скільки вдасться до настання пізньоранкової спеки. Здається, рано вранці навколо ходили рибалки, але я вирішив, що не вилізу із намету, хіба що почнеться війна.
Прокинувшись і зібравшись, доїхав до Кіркларелі - невеликого містечка. Трохи незвично - уже починається Азія! Майже всі посміхаються, говорять "Україна із гуд", намагаються щось підказати і розпитати. З"їв дьонер, попив чаю (міцний, але смачний, у маленьких скляних стаканчиках, як у Азербайджані). Люди самі просять, щоб їх сфотографували. Із допомогою двох нових знайомих, знайшов кафе із вайфаєм.
Спеціально для

roman_skyba . Шановний Скибо, у Туреччині можна багато де курити, не те що ви розказували (наслухавшись чиїхось байок). Всюди люди курять, от так от:).
Чув спів муедзіна, але ніхто навколо не робив намаз. Гут!
Поточні витрати (болгарська віза - 35 євро, індійська - 40), (білет Ейрарабія Стамбул-Делі - 200 баксів, +50 за змінену дату через мою хворобу у кінці квітня-початку травня), (90 гривень - поїзд Київ - Чернівці), (Румунія + Болгарія - 120 доларів, майже все це - два хостели і цивільний транспорт у Румунії), (турецька віза+найобка з боку візового офіцера - 40 баксів), (поки що зняв у банкоматі в Туреччині 30 тур.лір). В активі - близько 1 тис. баксів.