особливості виживання в делі
Jun. 23rd, 2010 06:38 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
boga4Спати! Такою була перша думка по прильоті у індійську столицю. Позаду - годин 9 двох перельотів і одна тригодинна пересадка в Еміратах. Годинник показує 5 ранку за місцевим часом. Забираю багаж, запитують багажний талон, а я забув, куди його поклав. Помахали пальцем і випустили так.
Перепаковую речі. Отакої! Дебетна банківська картка, заведена спеціально для "закордону" і бронювання всіляких білетів через інтернет, десь зникла. Намагаюсь відновити хроніку подій. На контролі безпеки в Шарджі я її викладав, разом з ременем від штанів, берцями з металевими вставками і дрібними турецькими та еміратськими монетами, на рентген, потім ніби сунув у кишеню разом із паспортом. Мабуть, діставав паспорт і картка випала ще десь у літаку. Хтось розумний пішов би з"ясовувати варіанти виходу із неприємної ситуації з адміністрацією аеропорту. Ні, в мене голова не здатна до розумних рішень. В міжнародному летовищі ім. Індіри Ганді жарко і душно.
Гаразд, у кишені лежать 530 доларів готівкою. Шукаю обмінник. Курс якийсь не дуже, розумію це миттєво. Поруч із обмінником якась торгова точка. Продавець говорить: якщо зібрався міняти невелику суму, краще купи щось у мене, а я дам здачу у рупіях, бо тут міняють лише не менше, ніж 100 баксів. Запитую у віконечку - і звісно, лише 100 баксів міняють. Вистачає глузду зрозуміти, що це якесь наїбалово, говорю "гуд бай" і виходжу на вулицю. Пошукаю десь у місті.
На вулиці ще гірше, ніж в аеропорті. І це ще сонце з-за обрію не з"явилось, лише світає. М-дя.
Отже, рупій не маю, на автобус не сяду. Навколо починають метушитися всілякі рікші і таксисти, посилаю їх подалі і іду в бік міста за вказівниками. Досить довго іду, приблизно годину, уже кілька розв"язок проминув. Вивіска "банк" виявляється зачиненим банком і робочим банкоматом. Що мені тепер з того? Сорочка намокла і з неї стікає піт, а води набрати ніде. Біля дороги масово сплять якісь тіла. Я ж не посплю і навіть не полежу, ось уже скоро сонце з"явиться, а навіть зараз у тіні немислимо знаходитись.
Періодично зупиняються машини, але після слів "пайса най, ноу мані" їдуть далі. Деякі прямо запитують: віч хотел? ніби хотел - це єдина опція проживання. Хоч я і справді вписався б залюбки в якусь дешеву нічліжку і поспав півдня.
Коли уже остаточно задовбався іти, я вперше і передвостаннє за всю індійську подорож скористався послугами рікші. Після цього я почав називати моторікш "мотопідарасами". Водій говорить: тобі куди? до найближчого обмінника. грошей нема. та й не треба, відповідає, типу по дорозі їхати, а на сидінні уже є один пасажир. Ясно ж, що буде потім канючити гроші, треба було домовитися все ж про якусь суму. Але думати складно, я запихую рюкзак на сидіння, залажу сам - нога звисає з вікна, їдемо. Зовсім недовго, мотопідарас довозить до обмінника, будить його власника, який спить там же. Який курс? 45 рупій за долар. Це уже краще, ніж у летовищі, там було 43. (забігаючи наперед. найкращий курс, який я знаходив, був 46,2, а часто траплялось 44). Міняю 30 баксів, говорю рікші, що далі буду добиратись сам. Ок, давай мені мої гроші, 100 рупій. Які 100 рупій, ти ж нічого не просив відразу. Ні, я ж тебе віз, ти мені винен 100 рупій. Це фантастична ціна, ти мене віз всього-нічого. Чувак кіпішує, даю йому 30 рупій - до побачення. Кричить якісь матюки мовою хінді, розмахує руками, вибігає і їде далі везти свого пасажира. Власник обмінника іронічно посміхається - ти, звісно, молодець, що не дав стільки, скільки вимагали, але краще б відразу домовлявся про ціну. Це Індія, нічого тут не буває "просто так". Настрій зіпсований, ностальгійно згадую хороших людей у Туреччині.
Знаходжу холодну воду. Запитую про автобус до залізничної станції (там же - популярний у туристів район "Мейн Базар"). О, ось потрібний номер. Біля автобусу тусуються мотопідараси, кричать "ноу, ноу! зіс бас не їде до автостанції". Запитую у пасажирів, скільки коштує проїзд - ніхто не відповідає, або не знають англійської, або хто його знає чому. Кондуктор краде мої гроші - даю 100 рупій, не віддає здачі. Автобус мав коштувати 20 чи навіть 10 рупій, але ж я цього не знаю достеменно, а негідник . Після десятого нагадування про здачу кондуктор із пофігістичним видом дістає 50. Підсумуємо: 30+50 = 80, а якби мав картку, зняв би гроші в аеропорту і доїхав би за фіксованою ціною 50 і без всіх цих пригод.
Біля залізничної станції Нью-Делі навалено гори сміття, тусуються якісь розводили. Тобі трейн тікет? трейн-тікети продаються через дорогу, в агенствах. Ага, ага, із комісією шаленою, знаємо ми ці приколи.
На другому поверсі станції знаходиться нормальний продаж квитків для іноземців, без комісій. Незадоволений кліматичними умовами Делі і підлою сутністю людей, які мені за сьогодні трапились, купую білет відразу ж до станції "Нью-Джалпайгурі" - в місті Сілігурі, на північному сході Індії біля гір, буду їхати в прохолодний Дарджилінг. Відправлення аж післязавтра. Спальний клас, "сліпер" - аналог нашого плацкарту, майже найдешевший. Є ще "секонд клас", але це загальний вагон без вказання місць у квитках.
Попивши чаю, іду шукати, де жити. Все, що було далі, згадується уривками - світило сонце, мені було зовсім непереливки, якимось дивом тепловий удар не отримав.
Біля готелів метушились "хелпери" - зайдеш з таким у готель, а ціна буде вищою, може навіть вдвічі - з врахуванням комісії чуваку, який тебе сюди "привів", навіть якщо цей випадковий тип просто заскочив за тобою у двері. Іду далі.
З"являється англомовний типчик, який говорить мені цю ж саму прописну істину. Прислуховуюсь - може, він нормальний і просто поговорити хоче? Студент, хоче "імпрув хіс інгліш". Почитав би я уважніше путівники, там про таких написано. Але я читав неуважно.
Типчик відрекомендовується:
Історія про Тікі.
Його звали Тікі. Невідомо, як насправді, але це і не важливо. В подальшому я розмірковував про цього персонажа на своєму життєвому шляху і зрозумів, що це такий тип людей, який потрібен, щоб зрозуміти багато про сенс буття, світ, і тому подібні речі (як число "42" у Дугласа Адамса, "Автостопом по Галактиці").
Тікі пропонує мені взяти безкоштовну карту Делі у бюро туристичної інформації поруч. Паралельно розповідає, що можна подивитись у Делі за кілька днів. Говорить, що я купив залізний білет без резервації, і його потрібно підтверджувати. Скільки коштує? 430 рупій? Це поганий білет.
Щось про білети без резервації я раніше чув, а тому розмірковую, може це і справді так.
"Бюро інформації" виявляється звичайною турфірмою. "Govermental approved" на вивісці - це така приманка, не більше. Там сидить ще один "Тікі" - солідний, в офісі з кондиціонером. Запрошує посидіти, я не відмовляюсь - приємно ж, прохолодно. Старший "Тікі" розповідає стільки унікальної інформації, що її вистачило б на цілий путівник по Індії. Анти-путівник, якби його хтось взявся складати (повна протилежність "Вільній енциклопедії" на сайті кротовської АВП). Путівник для тупих, лінивих, дурних туристів. Для тих людей, які у житті належать до класу "Тікі".
Індійські поїзди часто бувають погані, це майже суцільно "локальні поїзди". Білет, який я купив, теж на поганий поїзд. Ціна його жахлива. Угу, могло б бути дешевше, погоджуюсь. Виходить же майже 10 баксів за півтори тисячі кілометрів:).
Ти що, це ж ДЕШЕВИЙ БІЛЕТ! В дешевих поїздах в тебе вкрадуть рюкзак і фотоапарат, а ще дешеві поїзди часто підривають терористи! Це не Європа чи Америка, це ІНДІЯ! Стоп, стоп, а ти взагалі знаєш, що таке Україна, і чи не плутаєш ти мене із синком багатенького ротшильда? - запитую. Вдає, що не розуміє:).
Я пропоную тобі кращий варіант!!! - Сьогодні ти дившся Делі, потім їдеш автобусом у Агру, звідти в Варанасі "комфортним" і "безпечним" потягом, а потім уже далі у свій Дарджилінг. Тур? Ні, це ніякий не тур, це просто білети і броня готелів! Всього 480 доларів:))). Побачивши мою реакцію, пропонує скоротити "не-тур" лише до Агри і Варанасі, і це "всього 240 баксів". "Твоя перша подорож до Індії має бути безпечною!".
Я уже достатньо посидів під кондиціонером, і збираюсь прощатись із цим гуру анти-туризму. Але розумію, що зробив фатальну помилку, і дав йому подивитись свій чесно куплений залізничний квиток. Давай назад, говорю. Імпосібл, мій помічник уже побіг його скасовувати на вокзал:)). Пару хвилин повимагавши "гів май тікет бек", усе ж отримую його назад. Запиши мені свою адресу, пропоную. Якщо я коли-небудь захочу для лулзівдати в інтернетах об"яву про найгірші тури для найтупіших туристів допомогти своїм друзям, які збиратимуться в Індію, твоя адреса допоможе. Відмовляється, звісно. Цей "Тікі" боїться проблем з поліцією:)). Усе ж прорекламую: Delhi tourism, govermental approved))), поруч із районом Мейн-Базар. Якщо надумаєте скласти анти-путівник, навідайтесь в гості.
За мною вибігає перший "Тікі", "студент". Чекай, поїхали за 10 рупій, покажу тобі нормальний готель! Думаю: готель твій мене не влаштує, але проїдусь назад в бік станції за 10 рупій, сам потім щось собі знайду. І це була моя найгіша помилка за день, бо мене довезли ще далі від району нормального житла. Тікі пропонує покурити траву, відмовляюсь. Запитую, хіба це тут не заборонено? Ноу проблем, якщо тебе спіймає поліція, можеш відкупитись "невеликими грошима".
Тепер картина стає зовсім ясною. Мажорчик, синок багатеньких батьків. Вони дали йому нормальну освіту, можливість вивчити іноземну мову на дуже пристойному рівні. Заробляє гроші на "травичку" і, вочевидь, дещо серйозніше, а ще ж від поліції треба відкупатись "невеликими грошима". Батьки ж уже грошей не дають, бачачи, що синок зіпсувався і толку з нього не буде.
Тікі мені показує 2 "своїх" готелі, за 50 баксів одномісний номер:). Прощаюсь. Тікі починає вимагати "свою платню" - "я ж на тебе 2 години свого часу витратив!". А хто тебе просив? І взагалі, в тебе був чудовий шанс "ту імпрув свій інгліш", саркастично посміхаюсь. Може, тобі дати кілька рупій, за які ти собі чашку чаю змошеш купити?:) Ображено кричить, розмахує руками, матюкається мовою хінді, забирає свою "безкоштовну карту", іде геть. Я теж іду, але тут розумію, що мене таки намахали і за мої ж 10 рупій завезли ще далі, ніж я був.
Після цього довга і нецікава історія пішохідної прогулянки в бік вокзалу, ще кілька хелперів, на яких я майже не звертав уваги, ще одна турфірма, де я таки взяв безкоштовну карту, і нарешті знайдений готель за нормальну ціну, де живуть місцеві. Нормальне місце із нормальними і незіпсованими людьми.
Уже знаходячись в Гімалаях, у прохолодному і дощовому кліматі, до мене прийшло розуміння, що кожен з нас може стати "Тікі". Саме Тікі балотуються в парламент, купують і продають акції, займаються міжнародною політикою, погрожують одне одному ядерною зброєю. Вони думають, що цей світ належить їм. А я вважаю, що ці нерозумні, користолюбні і обмежені персони помиляються. Наш світ вони у нас не заберуть, не виклянчать в обмін на свої "дорогоцінні" години, у які вони планують, як нас обдурити, відібравши найцінніше, що у нас є - усе людське, те, що довзволяє нам бути Людьми, із першою літерою, набраною за допомогою CAPS LOCK.
"Тікі" з індійського уряду активно боряться "із проблемою тероризму". Завдяки "Тікі" тут процвітає бідність, страждає екологія, виникають проблеми із ВСІМА сусідами (у Індії, здається, нема "дружніх" сусідів, одні воріженьки. Знайома ситуація?:))
Кінець історії.
Люди у гестхаусі, в якому я жив у Делі.
Нарешті я відпочив - лежу на ліжку, релаксую, дивлячись на вентилятор над стелею. Ближче до вечора вибираюсь на невелику прогулянку, купую фруктів на вечерю. Хелперів посилаю. Ду ю нід хотел? Ноу, сенк ю. Ду ю нід ту гет ту сам плейс? Ноу, сенк ю. Ок, гів мі 30 рупій? Ноу, сенк ю:))). За два дні в Делі я став злим, замкнутим і почав ігнорувати людей, багато хто з яких просто хотів зі мною привітатись. Але це я зрозумів пізніше, коли до мене повернулось позитивне світосприйняття.
Наступного дня гуляю далі, доходжу до пафосного Червоного форту. Але мої обміняні 30 баксів, із врахуванням білету, двох оплачених ночей у готелі, фруктів, безлічі пляшкової води (5-6 літрів на добу), соків, і 2-х баксів, витрачених загалом на всі розводки, закінчились, а тепер неділя і я не можу знайти відчинений банк. Та й не хочеться мені в той форт, настільки там багато народу, а ще він дуже дисгармонійно не вписується у навколишній делійських ландшафт із зруйнованими будинками, трущобами, бідняками, амбре засмічених і засраних вулиць, що перемішується із запахом їжі, яка готується прямо тут. У метро я теж не потрапив.
Повернувшись у свій район, знайшов таки, де поміняти гроші.
Ввечері знову гуляв, біля свого готелю трохи спілкувався з продавцями всякої всячини. Трохи позитиву.
На ранок поспіхом зібрав рюкзак і побіг на вокзал, звідки мав відправлятись мій "поганий локальний поїзд" (супер-швидкий і хороший експрес, їде через всю країну). Подивився на оголошення, знайшов свою колію, поїзд відправився. У купе виявилось, що місце зайняте. Чому? Та тому, що я сів не на свій поїзд:).
Тут я і зустрів "освітянина", якого згадав у попередньому індійському пості. Він поїв мене чаєм і годував чіпсами (перченими, як і майже вся індійська їжа), а я дозволив йому зробити кілька фоток своїм фотоапаратом. На найближчій великій станції я вийшов і таки зміг пересісти на свій потяг.
Підсумовуючи свої враження про індійську столицю. Певно, більшість моїх проблем була спричинена моїми власними помилками. Багато хороших і позитивних людей здатні допомогти. Але для індійської культури характерна якась "сором"язливість", щось типу цього. Тому першими вони з тобою можуть і не заговорити. Англійської мови бідні і просто небагаті люди часто не знають, це привілей вищих класів. Зате всі, хто має комерційний інтерес до тебе, будуть його всіляко активно проявляти. Всі мерзотники, які звикли обманювати, звісно ж, соромитись не будуть. Не бути "лохом", загалом, просто, і не обов"язково для цього потрібно замикатись у собі і зневажливо ігнорувати всіх, як це роблять "білі містери" у таких країнах, як Індія. Зрештою, я небагато втратив, а значно більше набув, і краще щось втратити, ніж навчитись бути мізантропом і апріорно очікувати від усіх, з ким спілкуєшся, якогось западла.
Чи потрібні гроші, щоб відчувати себе щасливим?
Перепаковую речі. Отакої! Дебетна банківська картка, заведена спеціально для "закордону" і бронювання всіляких білетів через інтернет, десь зникла. Намагаюсь відновити хроніку подій. На контролі безпеки в Шарджі я її викладав, разом з ременем від штанів, берцями з металевими вставками і дрібними турецькими та еміратськими монетами, на рентген, потім ніби сунув у кишеню разом із паспортом. Мабуть, діставав паспорт і картка випала ще десь у літаку. Хтось розумний пішов би з"ясовувати варіанти виходу із неприємної ситуації з адміністрацією аеропорту. Ні, в мене голова не здатна до розумних рішень. В міжнародному летовищі ім. Індіри Ганді жарко і душно.
Гаразд, у кишені лежать 530 доларів готівкою. Шукаю обмінник. Курс якийсь не дуже, розумію це миттєво. Поруч із обмінником якась торгова точка. Продавець говорить: якщо зібрався міняти невелику суму, краще купи щось у мене, а я дам здачу у рупіях, бо тут міняють лише не менше, ніж 100 баксів. Запитую у віконечку - і звісно, лише 100 баксів міняють. Вистачає глузду зрозуміти, що це якесь наїбалово, говорю "гуд бай" і виходжу на вулицю. Пошукаю десь у місті.
На вулиці ще гірше, ніж в аеропорті. І це ще сонце з-за обрію не з"явилось, лише світає. М-дя.
Отже, рупій не маю, на автобус не сяду. Навколо починають метушитися всілякі рікші і таксисти, посилаю їх подалі і іду в бік міста за вказівниками. Досить довго іду, приблизно годину, уже кілька розв"язок проминув. Вивіска "банк" виявляється зачиненим банком і робочим банкоматом. Що мені тепер з того? Сорочка намокла і з неї стікає піт, а води набрати ніде. Біля дороги масово сплять якісь тіла. Я ж не посплю і навіть не полежу, ось уже скоро сонце з"явиться, а навіть зараз у тіні немислимо знаходитись.
Періодично зупиняються машини, але після слів "пайса най, ноу мані" їдуть далі. Деякі прямо запитують: віч хотел? ніби хотел - це єдина опція проживання. Хоч я і справді вписався б залюбки в якусь дешеву нічліжку і поспав півдня.
Коли уже остаточно задовбався іти, я вперше і передвостаннє за всю індійську подорож скористався послугами рікші. Після цього я почав називати моторікш "мотопідарасами". Водій говорить: тобі куди? до найближчого обмінника. грошей нема. та й не треба, відповідає, типу по дорозі їхати, а на сидінні уже є один пасажир. Ясно ж, що буде потім канючити гроші, треба було домовитися все ж про якусь суму. Але думати складно, я запихую рюкзак на сидіння, залажу сам - нога звисає з вікна, їдемо. Зовсім недовго, мотопідарас довозить до обмінника, будить його власника, який спить там же. Який курс? 45 рупій за долар. Це уже краще, ніж у летовищі, там було 43. (забігаючи наперед. найкращий курс, який я знаходив, був 46,2, а часто траплялось 44). Міняю 30 баксів, говорю рікші, що далі буду добиратись сам. Ок, давай мені мої гроші, 100 рупій. Які 100 рупій, ти ж нічого не просив відразу. Ні, я ж тебе віз, ти мені винен 100 рупій. Це фантастична ціна, ти мене віз всього-нічого. Чувак кіпішує, даю йому 30 рупій - до побачення. Кричить якісь матюки мовою хінді, розмахує руками, вибігає і їде далі везти свого пасажира. Власник обмінника іронічно посміхається - ти, звісно, молодець, що не дав стільки, скільки вимагали, але краще б відразу домовлявся про ціну. Це Індія, нічого тут не буває "просто так". Настрій зіпсований, ностальгійно згадую хороших людей у Туреччині.
Знаходжу холодну воду. Запитую про автобус до залізничної станції (там же - популярний у туристів район "Мейн Базар"). О, ось потрібний номер. Біля автобусу тусуються мотопідараси, кричать "ноу, ноу! зіс бас не їде до автостанції". Запитую у пасажирів, скільки коштує проїзд - ніхто не відповідає, або не знають англійської, або хто його знає чому. Кондуктор краде мої гроші - даю 100 рупій, не віддає здачі. Автобус мав коштувати 20 чи навіть 10 рупій, але ж я цього не знаю достеменно, а негідник . Після десятого нагадування про здачу кондуктор із пофігістичним видом дістає 50. Підсумуємо: 30+50 = 80, а якби мав картку, зняв би гроші в аеропорту і доїхав би за фіксованою ціною 50 і без всіх цих пригод.
Біля залізничної станції Нью-Делі навалено гори сміття, тусуються якісь розводили. Тобі трейн тікет? трейн-тікети продаються через дорогу, в агенствах. Ага, ага, із комісією шаленою, знаємо ми ці приколи.
На другому поверсі станції знаходиться нормальний продаж квитків для іноземців, без комісій. Незадоволений кліматичними умовами Делі і підлою сутністю людей, які мені за сьогодні трапились, купую білет відразу ж до станції "Нью-Джалпайгурі" - в місті Сілігурі, на північному сході Індії біля гір, буду їхати в прохолодний Дарджилінг. Відправлення аж післязавтра. Спальний клас, "сліпер" - аналог нашого плацкарту, майже найдешевший. Є ще "секонд клас", але це загальний вагон без вказання місць у квитках.
Попивши чаю, іду шукати, де жити. Все, що було далі, згадується уривками - світило сонце, мені було зовсім непереливки, якимось дивом тепловий удар не отримав.
Біля готелів метушились "хелпери" - зайдеш з таким у готель, а ціна буде вищою, може навіть вдвічі - з врахуванням комісії чуваку, який тебе сюди "привів", навіть якщо цей випадковий тип просто заскочив за тобою у двері. Іду далі.
З"являється англомовний типчик, який говорить мені цю ж саму прописну істину. Прислуховуюсь - може, він нормальний і просто поговорити хоче? Студент, хоче "імпрув хіс інгліш". Почитав би я уважніше путівники, там про таких написано. Але я читав неуважно.
Типчик відрекомендовується:
Історія про Тікі.
Його звали Тікі. Невідомо, як насправді, але це і не важливо. В подальшому я розмірковував про цього персонажа на своєму життєвому шляху і зрозумів, що це такий тип людей, який потрібен, щоб зрозуміти багато про сенс буття, світ, і тому подібні речі (як число "42" у Дугласа Адамса, "Автостопом по Галактиці").
Тікі пропонує мені взяти безкоштовну карту Делі у бюро туристичної інформації поруч. Паралельно розповідає, що можна подивитись у Делі за кілька днів. Говорить, що я купив залізний білет без резервації, і його потрібно підтверджувати. Скільки коштує? 430 рупій? Це поганий білет.
Щось про білети без резервації я раніше чув, а тому розмірковую, може це і справді так.
"Бюро інформації" виявляється звичайною турфірмою. "Govermental approved" на вивісці - це така приманка, не більше. Там сидить ще один "Тікі" - солідний, в офісі з кондиціонером. Запрошує посидіти, я не відмовляюсь - приємно ж, прохолодно. Старший "Тікі" розповідає стільки унікальної інформації, що її вистачило б на цілий путівник по Індії. Анти-путівник, якби його хтось взявся складати (повна протилежність "Вільній енциклопедії" на сайті кротовської АВП). Путівник для тупих, лінивих, дурних туристів. Для тих людей, які у житті належать до класу "Тікі".
Індійські поїзди часто бувають погані, це майже суцільно "локальні поїзди". Білет, який я купив, теж на поганий поїзд. Ціна його жахлива. Угу, могло б бути дешевше, погоджуюсь. Виходить же майже 10 баксів за півтори тисячі кілометрів:).
Ти що, це ж ДЕШЕВИЙ БІЛЕТ! В дешевих поїздах в тебе вкрадуть рюкзак і фотоапарат, а ще дешеві поїзди часто підривають терористи! Це не Європа чи Америка, це ІНДІЯ! Стоп, стоп, а ти взагалі знаєш, що таке Україна, і чи не плутаєш ти мене із синком багатенького ротшильда? - запитую. Вдає, що не розуміє:).
Я пропоную тобі кращий варіант!!! - Сьогодні ти дившся Делі, потім їдеш автобусом у Агру, звідти в Варанасі "комфортним" і "безпечним" потягом, а потім уже далі у свій Дарджилінг. Тур? Ні, це ніякий не тур, це просто білети і броня готелів! Всього 480 доларів:))). Побачивши мою реакцію, пропонує скоротити "не-тур" лише до Агри і Варанасі, і це "всього 240 баксів". "Твоя перша подорож до Індії має бути безпечною!".
Я уже достатньо посидів під кондиціонером, і збираюсь прощатись із цим гуру анти-туризму. Але розумію, що зробив фатальну помилку, і дав йому подивитись свій чесно куплений залізничний квиток. Давай назад, говорю. Імпосібл, мій помічник уже побіг його скасовувати на вокзал:)). Пару хвилин повимагавши "гів май тікет бек", усе ж отримую його назад. Запиши мені свою адресу, пропоную. Якщо я коли-небудь захочу для лулзів
За мною вибігає перший "Тікі", "студент". Чекай, поїхали за 10 рупій, покажу тобі нормальний готель! Думаю: готель твій мене не влаштує, але проїдусь назад в бік станції за 10 рупій, сам потім щось собі знайду. І це була моя найгіша помилка за день, бо мене довезли ще далі від району нормального житла. Тікі пропонує покурити траву, відмовляюсь. Запитую, хіба це тут не заборонено? Ноу проблем, якщо тебе спіймає поліція, можеш відкупитись "невеликими грошима".
Тепер картина стає зовсім ясною. Мажорчик, синок багатеньких батьків. Вони дали йому нормальну освіту, можливість вивчити іноземну мову на дуже пристойному рівні. Заробляє гроші на "травичку" і, вочевидь, дещо серйозніше, а ще ж від поліції треба відкупатись "невеликими грошима". Батьки ж уже грошей не дають, бачачи, що синок зіпсувався і толку з нього не буде.
Тікі мені показує 2 "своїх" готелі, за 50 баксів одномісний номер:). Прощаюсь. Тікі починає вимагати "свою платню" - "я ж на тебе 2 години свого часу витратив!". А хто тебе просив? І взагалі, в тебе був чудовий шанс "ту імпрув свій інгліш", саркастично посміхаюсь. Може, тобі дати кілька рупій, за які ти собі чашку чаю змошеш купити?:) Ображено кричить, розмахує руками, матюкається мовою хінді, забирає свою "безкоштовну карту", іде геть. Я теж іду, але тут розумію, що мене таки намахали і за мої ж 10 рупій завезли ще далі, ніж я був.
Після цього довга і нецікава історія пішохідної прогулянки в бік вокзалу, ще кілька хелперів, на яких я майже не звертав уваги, ще одна турфірма, де я таки взяв безкоштовну карту, і нарешті знайдений готель за нормальну ціну, де живуть місцеві. Нормальне місце із нормальними і незіпсованими людьми.
Уже знаходячись в Гімалаях, у прохолодному і дощовому кліматі, до мене прийшло розуміння, що кожен з нас може стати "Тікі". Саме Тікі балотуються в парламент, купують і продають акції, займаються міжнародною політикою, погрожують одне одному ядерною зброєю. Вони думають, що цей світ належить їм. А я вважаю, що ці нерозумні, користолюбні і обмежені персони помиляються. Наш світ вони у нас не заберуть, не виклянчать в обмін на свої "дорогоцінні" години, у які вони планують, як нас обдурити, відібравши найцінніше, що у нас є - усе людське, те, що довзволяє нам бути Людьми, із першою літерою, набраною за допомогою CAPS LOCK.
"Тікі" з індійського уряду активно боряться "із проблемою тероризму". Завдяки "Тікі" тут процвітає бідність, страждає екологія, виникають проблеми із ВСІМА сусідами (у Індії, здається, нема "дружніх" сусідів, одні воріженьки. Знайома ситуація?:))
Кінець історії.
Люди у гестхаусі, в якому я жив у Делі.
Нарешті я відпочив - лежу на ліжку, релаксую, дивлячись на вентилятор над стелею. Ближче до вечора вибираюсь на невелику прогулянку, купую фруктів на вечерю. Хелперів посилаю. Ду ю нід хотел? Ноу, сенк ю. Ду ю нід ту гет ту сам плейс? Ноу, сенк ю. Ок, гів мі 30 рупій? Ноу, сенк ю:))). За два дні в Делі я став злим, замкнутим і почав ігнорувати людей, багато хто з яких просто хотів зі мною привітатись. Але це я зрозумів пізніше, коли до мене повернулось позитивне світосприйняття.
Наступного дня гуляю далі, доходжу до пафосного Червоного форту. Але мої обміняні 30 баксів, із врахуванням білету, двох оплачених ночей у готелі, фруктів, безлічі пляшкової води (5-6 літрів на добу), соків, і 2-х баксів, витрачених загалом на всі розводки, закінчились, а тепер неділя і я не можу знайти відчинений банк. Та й не хочеться мені в той форт, настільки там багато народу, а ще він дуже дисгармонійно не вписується у навколишній делійських ландшафт із зруйнованими будинками, трущобами, бідняками, амбре засмічених і засраних вулиць, що перемішується із запахом їжі, яка готується прямо тут. У метро я теж не потрапив.
Повернувшись у свій район, знайшов таки, де поміняти гроші.
Ввечері знову гуляв, біля свого готелю трохи спілкувався з продавцями всякої всячини. Трохи позитиву.
На ранок поспіхом зібрав рюкзак і побіг на вокзал, звідки мав відправлятись мій "поганий локальний поїзд" (супер-швидкий і хороший експрес, їде через всю країну). Подивився на оголошення, знайшов свою колію, поїзд відправився. У купе виявилось, що місце зайняте. Чому? Та тому, що я сів не на свій поїзд:).
Тут я і зустрів "освітянина", якого згадав у попередньому індійському пості. Він поїв мене чаєм і годував чіпсами (перченими, як і майже вся індійська їжа), а я дозволив йому зробити кілька фоток своїм фотоапаратом. На найближчій великій станції я вийшов і таки зміг пересісти на свій потяг.
Підсумовуючи свої враження про індійську столицю. Певно, більшість моїх проблем була спричинена моїми власними помилками. Багато хороших і позитивних людей здатні допомогти. Але для індійської культури характерна якась "сором"язливість", щось типу цього. Тому першими вони з тобою можуть і не заговорити. Англійської мови бідні і просто небагаті люди часто не знають, це привілей вищих класів. Зате всі, хто має комерційний інтерес до тебе, будуть його всіляко активно проявляти. Всі мерзотники, які звикли обманювати, звісно ж, соромитись не будуть. Не бути "лохом", загалом, просто, і не обов"язково для цього потрібно замикатись у собі і зневажливо ігнорувати всіх, як це роблять "білі містери" у таких країнах, як Індія. Зрештою, я небагато втратив, а значно більше набув, і краще щось втратити, ніж навчитись бути мізантропом і апріорно очікувати від усіх, з ким спілкуєшся, якогось западла.
Чи потрібні гроші, щоб відчувати себе щасливим?
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-06-23 06:57 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:00 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:07 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:11 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:35 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:43 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:59 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:37 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:23 am (UTC)Всегда лучше и познавательнее учиться на собственных ошибках :)
no subject
Date: 2010-06-23 07:25 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 07:37 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 09:33 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 09:35 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 09:41 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 09:42 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 09:46 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 10:35 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 12:48 pm (UTC)такий молодець
no subject
Date: 2010-06-23 12:55 pm (UTC)no subject
Date: 2010-06-23 01:15 pm (UTC)ФОтки і розповіді з Індії пощу зараз, тому що в Куалі-Лумпур хороший інтернет, до якого я нарешті дорвався (у ІНдії був повільний, майже діалап, і ніякого вайфаю)
no subject
Date: 2010-06-23 05:21 pm (UTC)no subject
Date: 2010-06-24 03:04 am (UTC)no subject
Date: 2010-06-28 05:36 am (UTC)no subject
Date: 2010-07-28 01:51 pm (UTC)Оце - моя Індія. http://mr-brut.livejournal.com/332891.html