До минулого посту, закритого.

Свого часу мого діда ледве не розстріляли за "пособництво" упівцям. Було це в 44 році, під час війни. Його змусили, як військовозобов"язаного, охороняти в"язницю, у яку посадили кількох заарештованих упівців. Вони змогли втекти. І під час цієї втечі мій дідусь їх помітив. Він підняв автомат. Один із втікачів скахав: "брате, ти ж не будеш у мене стріляти?". Звісно, дідусь не вистрелив. Його самого заарештували і, мабуть, я б його ніколи не побачив, але..
Втікачів затримали, і вони на допиті не признались, що мій дідусь дав їм втекти. їх розстріляли, а дідуся випустили.
Тут так і проситься фраза з роману Курта Воннегута "Бойня № 5" -
ОСЬ ТАКІ СПРАВИ...