привіт юсчінгові

ще раз про Голодомор, ви вже вибачте.
Коли говорять про геноцид, це передбачає свідоме знищення українців як національності. А якщо говорити про те, що серед українців було найбільше селян - це не підтвердження, а, навпаки, заперечення гіпотези про геноцид.
Я от не розумію. Навіщо трагедію, що мала місце не лише на території УРСР, обмежувати саме цією територією? Це типу такий продвинутий спосіб "українофілії"? як на мій погляд, панове-прихильники теорії змови проти окремої нації не хочуть чути про те, що інколи трагедія не приходить до людей за кольором шкіри чи відміткою в паспорті. Це вам не цигани і євреї, котрих нацисти чітко зазначили у списку "неправильних" людей. Нащадки тих, хто загинув від голоду на Поволжі чи Кавказу, не зрозуміють прагнення наших урядовців привласнити трагедію собі. Слова "Голодомор" цілкои=м достатньо. Хіба це не достатньо - заморити голодом людей??
Для мене це може бути трагедією мого народу, але аж ніяк не способом капіталістичної ублюдочної експлуататорської держави (як це не бридко, під назвою "Україна" і під проводом януковичів, ющенків і симоненків, легітимізуватися за рахунок загиблих шляхом створення національного міфу. І навіщо це здалось? хіба що для тих, кому потрібна "сильна українська держава". а чи потрібна "сильна держава"? чи потрібна держава взагалі?:).
P.S. на кухні в мене працює радіо на хвилі першого каналу нацрадіо. достатньо почув я за минулий день. хочеться сказати героям, які цього заслужили - чуваки, fuck off, ну нєльзя же так безбожно піаритися на фоні чуми.

Південний міст, журналістика, тасадаї і симулякри

Є такий собі Андрій Манчук. Спочатку він пише, яку прикольну акцію провела "Че Гевара" на річницю революції (Манчук - лідер цієї організації) - встановили на вершині Південного мосту червоний прапор, а потім публікує в "Газеті по-київськи" статтю, в якій бідкається, що це ж ніхарашо, на міст може залізти будь-хто, це небезпека для киян! І стаття не просто про небезпеку, яку становить для пересічного киянина підступно незакритий вхід у пілон мосту. це детальний звіт про те, як Манчук разом з фотокором ГПК залізли нагору і який гарний краєвид вони там побачили. Стаття ілюстрована красивими фотографіями. Ось ця стаття - http://community.livejournal.com/interesniy_kiev/839474.html
Зараз на вході в пілон повісили новенький замок.
Важко уявити, що автор, здаючи статтю в редакцію, не усвідомлював, що саме цим все і закінчиться.
Міст із всіма прикольними краєвидами з його вершини, таким чином, перетворився із місця, куди той, хто хоче, може потрапити і побачити це все на власні очі, на медійний образ, сконструйований журналістом і фотографом ГПК. Причому, міст перестав існувати як реальний об"єкт для дослідників міських нетрів. Такий собі симулякр.
Згадується Жан Бодріяр, який писав про "науку, що знищує свій власний об"єкт". Він ілюстрував цю тезу історією про антропологів, які досліджували життя і побут маленького племені індіанців-тасадаїв, і після цього дослідження культура і життя племені були, по суті, знищені.
Так і в цьому випадку. Журналістика, яка знищує те, що описує.