![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Крути чи Арсенал?
Jan. 30th, 2010 12:02 amПост присвячується черговому досягненню президента ющенка.
29 січня 1918 року - цікава дата в українській історії.
Досить заплутана і контроверсійна подія - бій під Крутами, і ідіотський національний рімейк міфу про "300 спартанців".
"Коли з боку Бахмача і Чернігова просувалися на Київ більшовицькі ешелони, уряд не зміг послати для відсічі жодної військової частини. Тоді зібрали наспіх загін із студентів і гімназистів старших класів і кинули їх — буквально на убій — назустріч прекрасно озброєним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на «позиції». В той час коли юнаки (більшість яких не тримала ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти наступаючих більшовицьких загонів, начальство їх, група офіцерів, залишилася в поїзді й влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції. Побачивши небезпеку,... поквапливо дали сигнал до від`їзду, не затримавшись ні на хвилину аби забрати з собою відступаючих...Кажуть, що ініціатива відправлення на видиму загибель кількох сотень нещасних юнаків належала військовому міністрові М.Поршу". 27 розстріляних полонених, і ще можливо 11 вбитих в бою (за версією Дорошенка) - це і є кількість загиблих. Ще 7, здається, поранених, більшовики відправили в госпіталь в Харкові, звідки вони потім втекли.
Героїчно-жертвенну версію загибелі "300 спартанців" - фактично жертв унрівських воєнних уйобків (звісно, видатних діячів, "поважних членів суспільства") придумали такі ж альтернативно обдаровані. Ось, до речі, шедевр, вичитаний в українській педівікії. "Всупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний, єдиною погрозою для небажаючих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів."
Куди ж подались гєрої, котрі бухали в вагоні?
Брати участь у придушенні ще однієї події, яка розпочалась 29 січня.
Українська педівікя нагадує ті самі легендарні брехливі радянські газети, в яких треба було читати ледве чи не "між рядків".
"З вечора у місті поновились збройні сутички. Головні сили повсталих зосереджувалися навколо «Арсеналу» на Печерську, осередки повстання з окремим керівництвом виникли також на Шулявці, Деміївці, Подолі. Повсталим вдалося захопити залізничну станцію Київ-товарний, звідти вони повели наступ, наближаючись до центру міста — вул. Великої Васильківської та Хрещатика. Особливо небезпечними були дії червоногвардійців Подолу, яким вдалося захопити Старокиївську поліцейську дільницю та готель «Прага» неподалік від Центральної Ради. 17(30) січня у місті розпочався загальний страйк, припинили роботу водопровід, електростанція, міський транспорт. Частина українських вояків, піддавшись пропаганді більшовиків, виступила на їхньому боці, більшість — тримала нейтралітет. ...У Києві перебувало до 20 тис. солдатів і офіцерів старої російської армії, які лишались сторонніми спостерігачами, але українська влада не зробила жодного кроку, аби залучити їх на свій бік. Те ж саме стосується і київських обивателів, які в масі своїй співчували не українцям, а більшовикам." (ага, звісно - все просто - "українці" і "більшовики". Ггг, чому ж кияни не співчували цим самим "українцям", а "більшовикам" - симпатизантам уряду з ні-разу-не-українського міста Харкова":))
З чого б це? Може, тому, що Центральна Рада не спромоглась вирішити жодне із нагальних соціальних і економічних питань? Та й з "національним" питанням не все в порядку було - незалежність проголошено лише тоді, коли їх з ганьбою виганяли з Києва. А ще й практики "переконання" проти політичних опонентів у центральчиків були інтірєсні
Рекомендую - цікава стаття Андрія Здорова, яка не грунтується ні на радянській стереотипізованій, ні на націонал-шизофренічній версії подій. "Понівечене тіло П"ятакова" так нагадує голову Гонгадзе (у статті не згадується - йому вирізали серце).
Не зовсім достеменно відомо, кому співчувають сучасні київські обивателі, але вулиця Січневого повстання з якогось хуя перейменована на вулицю Мазепи (не здивуюсь, якщо гармату біля арсенальної захочуть знести, як пам"ятку "тоталітарного минулого"). На місці колись збудованого за меценатством гетьмана Микільського храму уже давно Палац дітей та юнацтва, яка ж тоді прив"язка цього імені до сучасної місцевості? Мур навколо Лаври? Канєшно, це ж актуальніше, ніж такий факт, що дискредитує "борців за незалежність" - утоплене в крові наше вітчизняне українське, київське робітниче повстання (розстріляні, повішені і т.д.). Усе логічно - пантеон героїв однієї окремо взятої держави, створений в 90-х підбирався "по образу і подобію" сучасних еліт цієї ж держави.
P.S. Ще про ющенка. Хіба це не чудєсно - в одному ряді учасників боротьби за незалежність визнав і унр-івців, і діячів гетьманату скоропадського:).
P.S. Чому 300 спартанців - це не 300 українців? Запитайте в гугла, що таке "300 українців", і самі про все дізнаєтесь. (знайшов![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
berdychevsky )
29 січня 1918 року - цікава дата в українській історії.
Досить заплутана і контроверсійна подія - бій під Крутами, і ідіотський національний рімейк міфу про "300 спартанців".
"Коли з боку Бахмача і Чернігова просувалися на Київ більшовицькі ешелони, уряд не зміг послати для відсічі жодної військової частини. Тоді зібрали наспіх загін із студентів і гімназистів старших класів і кинули їх — буквально на убій — назустріч прекрасно озброєним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на «позиції». В той час коли юнаки (більшість яких не тримала ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти наступаючих більшовицьких загонів, начальство їх, група офіцерів, залишилася в поїзді й влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції. Побачивши небезпеку,... поквапливо дали сигнал до від`їзду, не затримавшись ні на хвилину аби забрати з собою відступаючих...Кажуть, що ініціатива відправлення на видиму загибель кількох сотень нещасних юнаків належала військовому міністрові М.Поршу". 27 розстріляних полонених, і ще можливо 11 вбитих в бою (за версією Дорошенка) - це і є кількість загиблих. Ще 7, здається, поранених, більшовики відправили в госпіталь в Харкові, звідки вони потім втекли.
Героїчно-жертвенну версію загибелі "300 спартанців" - фактично жертв унрівських воєнних уйобків (звісно, видатних діячів, "поважних членів суспільства") придумали такі ж альтернативно обдаровані. Ось, до речі, шедевр, вичитаний в українській педівікії. "Всупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний, єдиною погрозою для небажаючих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів."
Куди ж подались гєрої, котрі бухали в вагоні?
Брати участь у придушенні ще однієї події, яка розпочалась 29 січня.
Українська педівікя нагадує ті самі легендарні брехливі радянські газети, в яких треба було читати ледве чи не "між рядків".
"З вечора у місті поновились збройні сутички. Головні сили повсталих зосереджувалися навколо «Арсеналу» на Печерську, осередки повстання з окремим керівництвом виникли також на Шулявці, Деміївці, Подолі. Повсталим вдалося захопити залізничну станцію Київ-товарний, звідти вони повели наступ, наближаючись до центру міста — вул. Великої Васильківської та Хрещатика. Особливо небезпечними були дії червоногвардійців Подолу, яким вдалося захопити Старокиївську поліцейську дільницю та готель «Прага» неподалік від Центральної Ради. 17(30) січня у місті розпочався загальний страйк, припинили роботу водопровід, електростанція, міський транспорт. Частина українських вояків, піддавшись пропаганді більшовиків, виступила на їхньому боці, більшість — тримала нейтралітет. ...У Києві перебувало до 20 тис. солдатів і офіцерів старої російської армії, які лишались сторонніми спостерігачами, але українська влада не зробила жодного кроку, аби залучити їх на свій бік. Те ж саме стосується і київських обивателів, які в масі своїй співчували не українцям, а більшовикам." (ага, звісно - все просто - "українці" і "більшовики". Ггг, чому ж кияни не співчували цим самим "українцям", а "більшовикам" - симпатизантам уряду з ні-разу-не-українського міста Харкова":))
З чого б це? Може, тому, що Центральна Рада не спромоглась вирішити жодне із нагальних соціальних і економічних питань? Та й з "національним" питанням не все в порядку було - незалежність проголошено лише тоді, коли їх з ганьбою виганяли з Києва. А ще й практики "переконання" проти політичних опонентів у центральчиків були інтірєсні
Рекомендую - цікава стаття Андрія Здорова, яка не грунтується ні на радянській стереотипізованій, ні на націонал-шизофренічній версії подій. "Понівечене тіло П"ятакова" так нагадує голову Гонгадзе (у статті не згадується - йому вирізали серце).
Не зовсім достеменно відомо, кому співчувають сучасні київські обивателі, але вулиця Січневого повстання з якогось хуя перейменована на вулицю Мазепи (не здивуюсь, якщо гармату біля арсенальної захочуть знести, як пам"ятку "тоталітарного минулого"). На місці колись збудованого за меценатством гетьмана Микільського храму уже давно Палац дітей та юнацтва, яка ж тоді прив"язка цього імені до сучасної місцевості? Мур навколо Лаври? Канєшно, це ж актуальніше, ніж такий факт, що дискредитує "борців за незалежність" - утоплене в крові наше вітчизняне українське, київське робітниче повстання (розстріляні, повішені і т.д.). Усе логічно - пантеон героїв однієї окремо взятої держави, створений в 90-х підбирався "по образу і подобію" сучасних еліт цієї ж держави.
P.S. Ще про ющенка. Хіба це не чудєсно - в одному ряді учасників боротьби за незалежність визнав і унр-івців, і діячів гетьманату скоропадського:).
P.S. Чому 300 спартанців - це не 300 українців? Запитайте в гугла, що таке "300 українців", і самі про все дізнаєтесь. (знайшов
berdychevsky )
